Книга Піску. Пам’ять Шекспіра

— Я тут прислужую, але тільки мирним людям. Іди-но сюди, я не заподію тобі лиха.

Вона вже встигла скинути халат. Я вмостився коло неї й спробував намацати руками її лице. Не знаю, скільки часу збігло. Ми не обмінялися жодним словом, жодним цілунком. Я розплів їй косу та бавився її напрочуд прямим волоссям, а тоді нею. Ми ніколи більше не бачилися, і я так ніколи й не взнав її імені.

Нас перелякав постріл.

— Ти можеш спуститися по іншій драбині.

Я так і вчинив, і опинився на немощеній вулиці. Стояла місячна ніч. Сержант поліції з наїжаченою багнетом ґвинтівкою чатував біля валькової загорожі. Всміхнувшись до мене, мовив:

— Бачу, ти з молодих та ранніх.

Я, мабуть, щось відповів, але він не звернув на мене уваги.

З загорожі спускався якийсь чоловік. В ту ж мить сержант увігнав у нього багнет. Чоловік упав горілиць на землю й застогнав, з рани юшила кров. Я пригадав собачку. Щоб одразу прикінчити його, сержант знову проштрикнув пораненого багнетом.

— Ну, Морейро, як бачиш, навіть кулі не довелося витрачати на тебе, — в голосі сержанта бриніла радість.

Звідусіль позбігалися поліцаї, котрі перед тим оточили дім, а за ними сусіди. Андресові Чіріно довелося докласти зусиль, щоб витягти багнет з тіла. Кожен хотів потиснути йому руку.

— Вгамувався непосида, — засміявся Руфіно.

Я переходив від одної групи до іншої, переповідаючи людям усе, що бачив на власні очі. Раптом відчув страшну втому; можливо, мене лихоманило. Я вислизнув з натовпу, розшукав Руфіно, і ми подалися додому. Поки їхали верхи на конях, побачили білу смужку світанку. Через усі ці події я почувався не так стомленим, як приголомшеним.

— Повінню тієї ночі, — мовив мій батько.

— Саме так, — погодився оповідач. — За якихось кілька годин я спізнав любов і бачив смерть. Усім людям відкриваються всі речі або принаймні всі ті речі, які людині судилося пізнати, а мені за одну ніч відкрилися ці дві, визначальні. Роки минають, і я стільки разів переповідав цю історію, що вже не знаю достеменно, чи справді пам’ятаю її, чи пам’ятаю лише слова, якими її викладаю. Можливо, те саме було й з Бранкою та її набігом. Тепер байдуже, я чи хтось інший бачив, як убили Морейру.