Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Від каварні до посиденьок за кавою
1687 або 1688 року — докладна дата до нас не дійшла — Едвард Ллойд відкриває на лондонській Тавер-Стрит каварню. Він назвав її власним іменем: каварня Ллойда — Lloyd’s Coffeehouse. А вже за кілька років Ллойд переносить свій — тимчасом уже вельми успішний — заклад на Ломбард-Стрит, де він посяде гідне місце на наступних вісімдесят років.
Невдовзі каварня Ллойда стала місцем зустрічі людей, фахово пов’язаних із мореплавством: капітанів і власників кораблів, купців і страхових агентів. Люди сходилися до Ллойда, щоб довідатися найсвіжіші галузеві новини. Та й сам Ллойд час від часу видає щось на кшталт бюлетеня новин, пропонуючи інформацію саме такого штибу в «Ллойд’з Ньюз». Його новинне підприємство квітне, прибуток від нього незабаром перевищує прибутки від самої каварні. Серед Ллойдової клієнтури особливо помітно зростала одна група: страхові агенти. Протягом ХVІІІ сторіччя «Ллойд’з» цілком утратив характер і функцію каварні, перетворившись на інституцію, що відтоді зажила всесвітньої слави, — найбільшу в світі страхову компанію.
Заснована наприкінці ХVІІ століття, ця каварня вже невдовзі переросла в діловий осередок морського страхування. Сторіччя потому вже як повноцінна страхова компанія «Ллойд’з» перенеслася до Королівської біржі, але й далі діяла як «звичайна» каварня. Саме з того часу походить ця ілюстрація
Ця лінія розвитку розпочинається на початку ХVІІІ сторіччя з того, що страхові агенти зустрічаються в каварні Ллойда, щоб полагоджувати оборудки. Ця звичка так міцно прижилася, що вже в пізніші роки того-таки століття страхувальники стали винаймати постійні місця у «Ллойда» майже так само, як маклери на біржі. Коли ж наприкінці ХVІІІ сторіччя Ллойд переніс свій заклад на перший поверх лондонської Королівської біржі (Royal Exchange), перетворення завершується. Унаслідок об’єднання всіх завсідників-страхувальників колишня каварня стала найбільшою страховою компанією у світі.
Не всі каварні, які було відкрито в Лондоні наприкінці ХVІІ сторіччя, можуть похвалитися таким разючим розвитком. Ллойдова каварня, звісна річ, є винятком. Однак її історія вельми прикметно увиразнює роль, яку каварня відігравала в соціальній і економічній історії ранньоміщанської доби, а також в історії культури[11].
Згідно з документами, близько 1700 року в англійській столиці налічувалося майже три тисячі каварень. Навіть ця пізня карта середини ХVІІІ століття свідчить про їхню повсюдність, хоча на той час каварні значною мірою вже поступилися місцем приватним клубам
Каварня ХVІІ—ХVІІІ сторіч не має нічого спільного із нинішніми Konditorei-cafe [каварні-цукерні], за винятком віденських, крім того основного напою, який усюди подають. Її соціальна, економічна та культурна роль була майже протилежна до сьогоднішньої. Її клієнтами були аж ніяк не літні пані, що ласують тістечками, а ділові чоловіки, які обома ногами стоять на землі. В Англії жінкам відмовляли в доступі до каварень, хоча на континенті їх терпіли. Інакше кажучи, каварні була передусім закладами для залагоджування справ, проте вони не конче мусили бути комерційні. У ХVІІ—ХVІІІ сторіччях і політика, і мистецтво, і література були складовими ділового життя міщан. Найдовше така функція каварні затрималась у Відні. Натомість у Лондоні, де вона вперше розквітла, вона найраніше й зникла, ще в ХVІІІ столітті ніби розчинившись у своєму наступникові — клубі.
Згідно з документами того часу коло 1700 року в Лондоні було приблизно 3 тисячі каварень. Коли зважити, що населення міста становило 600 тис. осіб, це означає, що одна каварня припадала на кожних 200 мешканців. Число видається неймовірним. (Іще ледве сторіччя тому, коли пиво було незаперечним напоєм із напоїв, таверн усього існувало коло тисячі.) Хай якою завищеною є цифра 3000, правда, однак, те, що каварня відігравала центральну роль протягом усього часу, коли Лондон був міжнародним осердям капіталізму.
11
Англійські каварні подарували Новому часові не тільки Ллойдову страхову компанію, а й чимало важливих інституцій громадського життя. Скажімо, скринька для голосування та ідея розв’язання дискусійних питань через голосування вперше виникли в каварні «Голова турка» [Turk’s Head] у Вестмінстері, де її називали «нашим дерев’яним оракулом» і зверталися до неї, коли дискусію могло розв’язати тільки голосування. Так само в каварнях постали знамениті аукціони «Сотбі» й «Кристі». Нарешті, славетне Королівське товариство, що досі виконує роль Британської Академії Наук, розвинулося із «Хімічного клубу», або «Оксфордського кавового клубу», — гуртка студентів і викладачів Оксфордського університету, що збирався на «засідання» у каварні Тильярда. Тож можна сказати, що каварня дала початок тому, що нині називаємо «науковою спільнотою», та її методам діяльності. Поступ громадянської самоорганізації в каварнях так занепокоїв урядових чиновників, що вони 1675 року напоумили Карла ІІ заборонити каварні. Однак члени різних угруповань зчинили такий одностайний галас на захист своїх улюблених місць, що король за одинадцять днів відкликав своє рішення. Так на політичну арену вийшла нова сила — громадськість, викристалізувана й злютована в запалі каварняних дебатів, аби потіснити владу монарха.