Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Назва — а надто підзаголовок: «та інших, хто, з огляду на свою діяльність, мало рухається» — цієї дуже популярної в XVIII сторіччі книжки швейцарського лікаря Тисо засвідчує, якою великою мірою люди тоді переймалися новим трибом життя: нефізична праця, сидіння цілими днями в конторі чи за підручником. Доба Просвітництва, яка протягом першої своєї половини цікавиться винятково людським розумом, у другій половині звертається і до питання про наслідки монополії розумової діяльності для решти тіла

На перший погляд така канонізація кави як панацеї доволі безглузда. Та якщо придивитися уважніше, з медичних текстів ХVІІ—ХVІІІ сторіч можна виснувати, буцімто кава має особливий стосунок до однієї з тілесних рідин, а саме слизу чи флегми, пов’язаної із флегматичним темпераментом. Те, що прозвучало у щойно цитованій негативній оцінці, знов і знов зринає в безлічі інших медичних описів, до того ж незалежно від прихильності чи неприхильності автора до кави. Загалом у ХVІІ сторіччі трималися думки, що кава висушує флегму з тіла, а відтак позбавляє флегматичний темперамент самісінької його основи. Ось і деякі приклади. Дюфур твердить, що кава «висушує всі холодні й вологі рідини». Швейцарський лікар ХVІІІ століття Самюель-Оґюст Тисо пише в праці «Про здоров’я вчених», що з’явилася німецькою 1769 року: «В’язкий слиз, що вкриває стінки [шлунку], зникає; нерви подразнюються, набувають особливої рухливості, а життєві сили виснажуються». Англійський лікар Бенджамін Мозлі говорить про «каву, яка своїм теплом і дієвістю розчиняє навіть найв’язкіші слизисті рідини й поліпшує кровообіг». Урешті, «Енциклопедія» Дидро наголошує особливо сприятливу дію, яку кава має на «важкотілих, огрядних і вельми перевантажених слизом осіб», тоді як на «худорлявих і жовчних» вона впливає несприятливо.

Підсумуймо. У ХVІІ—ХVІІІ сторіччях каву розглядали як украй суху й осушливу речовину. Цей погляд має виразний асоціативний зв’язок із реальним процесом смаження зерен кави, який видаляв із них природну вологу, їхні рідини. Якщо осушення тіла за допомогою кави оцінювали то негативно, то позитивно, можна припустити, що кожне із цих суджень спиралося на певну ідеологічну настанову. Дещо забігаючи наперед, скажу, що висушування тіла обстоювали прогресивно налаштовані міщанські автори, а консерватори, натомість, уважали його фатальним. Це простеньке рівняння можна легко пояснити.

У ХVІІ сторіччі ті, хто вважав багате на слиз тіло здоровим і гожим типом, сприймали флегматичний темперамент як природну, Богом дану вдачу. Тут незайве пригадати, що аж до часу запровадження нових гарячих напоїв харчування ґрунтувалося суттєво на пиві як основному джерелі поживності (принаймні в Англії та Голландії, перших міщанських націях). І дієтологія, і прості життєві спостереження засвідчують, що пиво вельми сприяє огрядності. В народі пиво та флегму неодмінно згадують поруч.