Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Тут читають газети, грають у шахи, дискутують. Німецькі відвідувачі, звиклі до значно сумирнішого каварняного життя, дивуються в Парижі зі значно жвавішого настрою та форм поведінки.
Ось і актор і театральний діяч Едвард Деврієнт 1839 року зачудовано писав: «Те, як ті панове входять: капелюх на голові, сигара в зубах, і падають, простягаючи ноги, на найближчий стілець, хапають журнали, різко й голосно замовляють, — усе це здавалося мені якимось недосяжним»
Ось траєкторія, яка обіймає всі типові стадії в історії нововведення: якась новинка виконує свою історичну роль — зокрема переінакшує реальність у певному ключовому аспекті — попервах у громадській сфері, тобто у сфері колективного споживання, і лише потім проникає в царину приватного, домашнього споживання. Громадську стадію впровадження новинки можна назвати героїчною, у тому сенсі, що вона змінює реальність. Подальшу приватну фазу можна назвати конформістською, тобто вона не вказує на якусь зміну динаміки, а радше призводить до утвердження та стабілізації. Так, приміром, транспортна революція розпочалася в ХІХ сторіччі в громадській сфері з появою залізниць як засобів масового перевезення; у ХХ сторіччі вона звернула в приватне й домашнє завдяки родинному автомобілеві. Фільми з’явилися спершу для громадського загалу в кінотеатрах; потім — із приходом телевізора — їх приватизувала вітальня. У кожному разі, те, що настає пізніше, є редукцією. Вона стосується не лише розмірів, до яких зменшується пристрій при перенесенні з громадської сфери в домашній ужиток (автівки менші, ніж локомотиви; телевізори менші, ніж кіноекрани), змаління зазнає і сама суть речей; героїчний аспект, так би мовити, вивітрюється. Порівняно зі своїми крихітними нащадками, залізниця та кіноекран є могутніми інструментами, що збурюють уяву, породжуючи майже містичні асоціації. Автівкам і телевізорам бракує цієї сили та впливу. Вони тільки впорядковують реальність, яку створили раніші форми. Адміністративні й технологічні апарати, тобто системи, завдяки яким зменшення стало можливим, бувають, своєю чергою, незрівнянно монументальнішіми за свої відповідники в часи героїчних початків; у деяких випадках надзвичайно виразні (мережа залізниць), в інших — не такі очевидні (телебачення).
На натюрморті «Сніданковий стіл» Вілема Клаеша Геди (1594 — бл. 1680) бачимо, в який своєрідний спосіб у ХVІІ сторіччі давня, ще середньовічна культура їжі переплітається із новочасними витребеньками. На вищий культурний рівень указують вишукані келихи, торт і, не останньою чергою, кишеньковий годинник. Та водночас бачимо і цілком доновочасний сніданковий напій — вино. Лише в ХІХ сторіччі, коли гарячі напої вже міцно вкоренилися, денді й сноби наново відкривають для себе сніданки з шампанським і petit déjeuner à fourchette («ранній ланч» або «пізній сніданок», попередник нашого сучасного «бранчу»), тобто сніданок без кави
Цю траєкторію можна виявити і в історії кави. Протягом своєї громадської, героїчної, фази, тобто фази каварні, кава була могутньою силою, що несла зміни, витворювала форми нової реальності. Перемістившись у міщанські оселі, щоб стати напоєм на сніданок і обід, вона ставала все пасивнішою, тяжіла до ідилічності. Кава більше не символізувала винятково динамічну царину громадського життя, політики, літератури й комерції раннього середнього класу, а дедалі більше ставала засобом для хатнього затишку й інтимності, тієї знаменитої «Gemütlichkeit».
Після «привселюдної» появи в каварні кава протягом ХVІІІ сторіччя дедалі глибше проникає в приватну сферу міщанської родини як сніданкова чи пополуднева. Відтепер кава чи чай у родинному колі стали улюбленою формою родинних портретів. У цьому жанрі можна спостерегти цікаву тенденцію: від формального портрета до реалістичних сценок за кавою.
На картині Якоба Денера родина розташована достоту, як на традиційному груповому портреті, кавовий столик і посуд тут радше довільні додатки.
У виконанні англійського майстра Ричарда Колінза (с. 83 вгорі) панує таке ж формальне розташування осіб, яке, однак, у дивовижний спосіб уже поєднується із достоту технічним інтересом до самого ритуалу пиття кави (або чаю): виразно видні всі компоненти кавового сервізу, а кожна особа тримає свою чашку якось інакше, немовби демонструючи різні способи пиття. Картина Тишбайна (с. 83 внизу) так само ще повністю відповідає традиційному формату групового портрета