Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Це одне з найдавніших зображень, дереворит 1674 року, показує заклад, у якому ще ледве чи можна розпізнати каварню: відвідувачі сидять за столом, як у господі-заїзді, а його власник наливає каву з глечика, який анітрохи не різниться від дзбанів для пива, вина або сидру. І лише — щоправда, ще без вушок — чаші для пиття вказують, що люди на малюнку п’ють щось інше від пива чи вина. Утім, найбільше впадає у вічі панівний тут поважно-тверезий настрій. Досить бодай побіжного погляду на відповідні зображення корчемних сцен у тодішньому малярстві, щоб помітити відмінність і відтак збагнути внесок каварні в новочасну цивілізацію.

Натомість на зображенні каварні для шляхетнішої публіки в дов­гих перуках, що постало всього кілька років потому (с. 72-73), бачимо вже однозначно впізнаваний саме як типова каварня заклад. Відтоді у просторі каварні домінує типовий стіл-прилавок, попередник буфету. Саме з-за нього касирка веде справи й наглядає за порядком. Цей прилавок, іще незнаний традиційній господі, каварня перебрала від крамничної ляди. І в цьому кава зраджує своє питомо міщанське призначення

Завдяки цим правилам каварня у ХVІІ—ХVІІІ сторіччях відігравала важливу соціальну роль: була центром спілкування. За часів, коли ще не було щоденних газет у їхньому сучасному розумінні, вона функціонувала на кшталт біржі новин. «Ллойд’з» є взірцем каварні, що була центром комерційного спілкування. Утім, каварня виконувала цю функцію не лише для торгівлі. Так само важливою вона була й для інших двох видів діяльності міщанства: журналістики й літератури. У ХVІІ—ХVІІІ століттях люди незрідка зазирали до каварень, не тільки щоб влаштувати якісь інтереси, а й щоб погомоніти на політичні й літературні теми і почитати розкладені в каварні газети. Каварня та газета, каварня та журналістика, каварня та письменники — це давні асоціації, які протривають аж до ХХ сторіччя.

На початку ХVІІІ століття редактори лондонських тижневиків використовували каварні дослівно як свої редакційні контори. Ричард Стил, редактор «Тетлера» [Tatler][13], подавав адресу каварні «Грек» як свою редакційну адресу. Він класифікував різноманітні новини залежно від того, яка каварня — біржа новин — була джерелом інформації, майже так само, як сьогодні газети подають новинні агентства як джерела новин; отож у першому числі «Тетлера» читаємо: «Всі розповіді про героїзм, утіхи і розваги міститимуться під рубрикою шоколадарні Вайта; навчання — під рубрикою “Грека”; закордонні й хатні новини дістанете від каварні св. Джеймса; а решта того, що я ще пропонуватиму на будь-яку іншу тему, походитиме від мого власного осідку».