Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Натомість доволі рання (1738 рік) картина Франсуа Буше «Сніданок» подає неймовірно невимушено-реалістичну сценку, недосяжну навіть для німецького стилю «бідермаєр», хай би як високо той цінував неквапливий затишок родинних сцен за кавовим столом, як-от на полотнах Карла Мільде (с. 85-86)

Утім, навіть тепер слід розрізняти дві нагоди для пиття кави вдома: вранці та пополудні. Сніданкова кава зберегла відбиток культурно-історичних ефектів каварні: вона позначала початок робочого дня, формально кладучи край нічному спочинкові та збадьорюючи людину на день прийдешній.

У ХІХ сторіччі до сніданкового ритуалу додалася щоденна ранкова газета — ще один емігрант із каварні. Пригадайте, що сніданкова кава тепер заступила пивний суп давніх часів — такий-от домашній аналог витіснення таверн каварнями.

Ці функції та символічні значення не притаманні пообідньому споживанню кави, відомому в Німеччині як Kaffeekränzchen (дослівно «кавовий гурток»), тобто «посиденьки за кавою». Посиденьки за кавою — суто жіночий захід; згідно з означенням у Frauenzimmerlexikon («Жіночому словнику») Амарантеса, це «щоденне або щотижневе зібрання кількох заприязнених жінок, серед яких кожна почергово приймає це зібрання, в якому учасниці полишають справи і розважаються, п’ючи каву й граючи в ломбер». Відданість і завзяття, з якими жінки поринають у ці кавові гуртки для леді та пиття кави вдома загалом, стали основною темою комедій у Німеччині ХVІІІ сторіччя, що засвідчують п’єски молодого Лесинґа, Ґелерта чи Пікандера. «Добре відомо, — писав Пікандер, — що декотрі жінки аж так схибнуті на каві, що, якби мали певність, що їм подадуть каву в чистилищі, ніколи й не прагнули б потрапити до раю».