Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Натомість доволі рання (1738 рік) картина Франсуа Буше «Сніданок» подає неймовірно невимушено-реалістичну сценку, недосяжну навіть для німецького стилю «бідермаєр», хай би як високо той цінував неквапливий затишок родинних сцен за кавовим столом, як-от на полотнах Карла Мільде (с. 85-86)
Утім, навіть тепер слід розрізняти дві нагоди для пиття кави вдома: вранці та пополудні. Сніданкова кава зберегла відбиток культурно-історичних ефектів каварні: вона позначала початок робочого дня, формально кладучи край нічному спочинкові та збадьорюючи людину на день прийдешній.
У ХІХ сторіччі до сніданкового ритуалу додалася щоденна ранкова газета — ще один емігрант із каварні. Пригадайте, що сніданкова кава тепер заступила пивний суп давніх часів — такий-от домашній аналог витіснення таверн каварнями.
Ці функції та символічні значення не притаманні пообідньому споживанню кави, відомому в Німеччині як Kaffeekränzchen (дослівно «кавовий гурток»), тобто «посиденьки за кавою». Посиденьки за кавою — суто жіночий захід; згідно з означенням у Frauenzimmerlexikon («Жіночому словнику») Амарантеса, це «щоденне або щотижневе зібрання кількох заприязнених жінок, серед яких кожна почергово приймає це зібрання, в якому учасниці полишають справи і розважаються, п’ючи каву й граючи в ломбер». Відданість і завзяття, з якими жінки поринають у ці кавові гуртки для леді та пиття кави вдома загалом, стали основною темою комедій у Німеччині ХVІІІ сторіччя, що засвідчують п’єски молодого Лесинґа, Ґелерта чи Пікандера. «Добре відомо, — писав Пікандер, — що декотрі жінки аж так схибнуті на каві, що, якби мали певність, що їм подадуть каву в чистилищі, ніколи й не прагнули б потрапити до раю».
Доволі рідкісна тема в малярстві, на відміну від зображень родинних зібрань за кавовим столом
Цілком очевидно, що цю пристрасть жінок до кави слід розглядати як компенсацію за їхнє вилучення з іншого кола. Отож пообідні посиденьки за кавою стали чимось на кшталт антикаварні, сурогату справжньої каварні, створеної для чоловічого товариства. Однак спроба започаткувати Kaffeekränzchen як домашній, жіночий аналог чоловічих каварень була підставою для висміювання саме тому, що вони стали не більше ніж карикатурами на свій прототип. Достоту так само й Kaffeeklatsch («пересуди за кавою») обернулися в об’єкт глузувань у чоловічих жартах ХVІІІ—ХІХ століть, де їх трактують як пародійну підробку каварняних розмов. Із другого боку, від ХІХ сторіччя чоловічі розмови в каварнях набувають дедалі більше рис того-таки домашнього пліткарства, в якому вправлялися за кавою жінки. Зрештою, ці тенденції зливаються в ХХ сторіччі, коли кількість пліткарських літературних каварень зросла, чоловічий світ полишає каварні, а їх окуповують дамські гуртки — запізніла помста патріархальній каварняній культурі.
Німецька кавова ідеологія
Подібно до того як жіночі «посиденьки за кавою» були вбогою імітацією каварень, споживання кави в Німеччині ХVІІІ сторіччя було блідим наслідуванням англійської та французької моделей. Провінціалізм — постійний жереб німецького міщанства після Тридцятилітньої війни — виднівся навіть у стилі й меті, з якими споживали каву. Звісна річ, у Німеччині ХVІІІ сторіччя також були каварні, але їх годі порівнювати з лондонськими чи паризькими. Вони мали, як зауважив принаймні один сучасник, помітно «міщанський характер». Можливо, у торгових центрах, як-от Гамбурґу чи Ляйпциґу, вони й виконували соціальні функції, близькі до функцій каварень у західноєвропейських метрополійних центрах, однак, знову-таки, у менших масштабах.
Німеччина перестрибнула той «громадсько-героїчний» період каварень Англії та Франції, позаяк тут кава від самого початку була обмежена приватним, домашнім споживанням. Замість каварняної атмосфери тут панував ідилічний дух, «тісне переплетення нового напою із затишною і комфортною Gemütlichkeit родинного життя», — словами історика культури Пауля Гофмана. «Ідилії» Гайнриха Фоса найкраще передають цей дух, скажімо, його вірш «Сімнадцятий день народження»: