Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
«Правду казати і добре лук та стрілу тримати»,— ось що здавалося водночас милим і важким народові, від якого походить моє ім'я — ім'я, водночас мені миле й важке.
«Шанувати свого батька і матір і до глибин душі коритися їхній волі»,— цю скрижаль переборень почепив над собою інший народ і здобув тим могутність і вічність.
«Бути вірним і в ім'я вірності важити честю і кров'ю навіть у справах лихих та небезпечних»,— так, повчаючи себе, долав себе ще один народ, і, долаючи, запліднився і налився великими сподіваннями.
Воістину, люди самі дали собі все добре і зле. Воістину, вони не позичали його і не знаходили, і не впало воно їм гласом небесним.
Щоб вижити, людина спершу проголошувала, що ті або інші речі мають певну цінність,— отже, спершу надавала тим речам сенсу, людського сенсу! Тому вона й називає себе «людиною», тобто тим, хто складає ціну.
Складати ціну — це творити, чуєте ви, хто творить! Саме складання ціни — скарб і перлина всього, чому складено ціну.
Лише завдяки складанню ціни виникає цінність, а без складання ціни горіх буття зостався б порожній. Чуєте ви, хто творить!
Зміна цінностей — це зміна тих, хто творить. Кому випало бути творцем, той завжди знищує.
Тими, хто творить, спочатку були народи, а вже згодом — індивіди; воістину, індивід — це те, що створено зовсім недавно.
Народи колись почепили над собою скрижаль добра. Любов, що панувати хоче, і любов, що коритися хоче, спільно створили собі ті скрижалі.
Перебуванням в отарі почали тішитися давніше, ніж окремим «я»,— і доки чисте сумління зветься отарою, тільки нечисте сумління проголошує «я».
Воістину, лукаве, любові позбавлене «я», що вишукує собі вигоду у вигоді багатьох,— це не шлях до отари, а її загибель.
Добро і зло завжди творили ті, що любили і творили. Вогонь любові і гніву горить у назвах усіх чеснот.
Багато країн бачив Заратустра і багато народів — більшої сили не знайшов на світі Заратустра, ніж творіння тих, що люблять: ім'я тим творінням — «добро» і «зло».
Воістину, сила хвали й хули цих імен — мов страховисько. Скажіть же, братове, хто підкорить його? Скажіть, хто накине ланцюг на шию цього звіра?
Досі були тисячі цілей: адже живуть тисячі народів. Лише кайданів на тисячі ший ще бракує, бракує одної мети. Людство ще не має мети.
Але скажіть мені, брати мої: якщо людству ще бракує мети, то чи не бракує йому... і його самого?
Так казав Заратустра.
ПРО ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО
Ви юрмитеся навколо ближнього свого і маєте для нього гарні слова. Та я кажу вам: ваша любов до ближнього — не що інше, як ваша погана любов до самих себе.
До ближнього свого ви втікаєте від самих себе, виставляєте це як чесноту; та я наскрізь бачу вашу «безкорисливість».
«Ти» давніше, ніж «я»; «ти» проголосили священним, а «я» ще ні — горнеться людина до ближнього.
Та чи я закликаю вас ближнього любити? Ні, я радше закликаю ближнього проклясти й полюбити дальнього!
Вище за любов до ближнього стоїть любов до дальнього і прийдешнього; а ще вище за любов до людини — любов до речей і до привидів.
Той привид, що маячить перед тобою, брате мій, прекрасніший, аніж ти; чому ж ти не віддаєш йому свою плоть? Але страх проймає тебе, і ти біжиш до ближнього.
Ви себе не терпите й мало любите — тому й хочете спокусити ближнього на любов і тією оманою позолотити себе.
Я б хотів, щоб ви не терпіли всіх ближніх та їхніх сусідів; ви самі повинні стати собі другом і переповнити другове серце.
Коли ви хочете, щоб про вас пішла добра слава, то запрошуєте свідка; і коли вам вдається схилити його до доброї думки про вас, тоді ви й самі думаєте про себе добре.
Ошукує не тільки той, хто говорить усупереч своєму знанню, а насамперед той, хто говорить усупереч незнанню. Саме так ви говорите про себе й ошукуєте сусіда.
Дурень каже: «Спілкування з людьми псує вдачу, надто ж, як її немає».
Один вдається до ближнього через те, що шукає себе, а інший — через те, що хоче себе втратити. Ваша погана любов до себе обертає самотність на в'язницю.
Дальні — ось хто оплачує вашу любов до ближнього; коли вас збирається п'ятеро, шостий завжди має померти.
Не люблю я ваших свят — надто багато лицедіїв бачив я там, і навіть глядачі часто поводились, як лицедії.
Не про ближнього оповідаю я вам, а про друга. Нехай друг буде для вас святом землі й передчуттям надлюдини.
Я вам оповідаю про друга й про його переповнене серце. Та коли хочеш, щоб любили тебе переповнені серця, треба вміти губкою бути.