Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Цих мізерних та жалюгідних тьма-тьмуща, і багато гордих будов зруйновані краплинами дощу та бур'янами.
Ти не камінь, та незліченні краплі вже видовбали в тобі порожнину. Потріскаєшся ти й розломишся від незліченних крапель.
Бачу, як тебе мордують отруйні мухи, бачу, як усе твоє тіло покусане до крові,— але твої гордощі навіть не хочуть розгніватись.
Безневинні, вони хочуть тільки твоєї крові, крові прагнуть їхні безкровні душі,— і тому вони кусають безневинно.
Але ти глибокий, надто глибоко ти страждаєш навіть від невеликих ран, і не встигнув ти ще одужати, як по твоїй руці вже повзе такий самий отруйний хробак.
Ти здаєшся мені надто гордим, щоб цих ласунів убивати. Та стережися, щоб терпіти всю їхню отруйну кривду не стало твоїм покликанням!
Вони дзижчать навколо і ніби хвалять тебе; похвала їхня докучлива, вони тільки хочуть допастися до твоєї шкіри і крові.
Вони тебе влещують, як Бога чи диявола, скиглять перед тобою, як перед Богом або дияволом. Що з того! Облесники вони і скиглії, більш нічого.
Часто бувають вони й прихильні до тебе. Та це — всього лиш одвічні хитрощі боягузів. Так, боягузи хитрі!
Багато вони міркують про тебе своєю вбогою душею — ти завжди викликаєш у них підозру! Все, про що багато міркують, починає викликати підозру.
Вони карають тебе за всі твої чесноти. Прощають вони, по суті, лише твої помилки.
Бо ти лагідний і справедливо судиш; ти кажеш: «Вони не винні, що в них таке мізерне існування». Та їхня вбога душа переконана: винне кожне велике існування.
Навіть коли ти до них поблажливий, їм здається, ніби ти зневажаєш їх, і за твоє добро вони тобі віддячують потаємним злом.
Твоя безмовна гордість їм завжди не до вподоби; вони гучно радіють, коли твоя скромність дозволяє тобі деколи бути марнославним.
Те, що ми виявляємо в людині, ми в ній і розпалюємо. Остерігайтеся ж мізерних!
Перед тобою вони почуваються мізерними, і їхня ницість тліє і спалахує проти тебе незримою помстою.
Хіба ти не бачив, як замовкали вони, коли ти до них підходив, і як покидала їх сила, мов дим — погасле багаття?
Так, друже мій, ти для ближніх своїх — докір сумління, бо вони не варті тебе. Тож вони тебе ненавидять і охоче смоктали б кров твою.
Ближні твої завжди будуть отруйними мухами; велике в тобі змушує їх ставати дедалі отруйнішими і все більше схожими на мух.
Втікай, друже мій, у свою самотність і туди, де віє суворий, потужний вітер. Не твоє це покликання — бути віялом од мух.
Так казав Заратустра.
ПРО ЦНОТУ
Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.
Чи не краще потрапити до рук убивці, ніж у мрії жагучої жінки?
А погляньте лишень на чоловіків — їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати з жінкою.
Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли те болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я закликаю вас до вбивства своїх почуттів? Я закликаю вас до невинності почуттів!
Хіба я закликаю вас до цноти? У декого цнота — доброчесність, та в багатьох — майже нечестя.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них з усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої чесноти й аж до суворого духу плететься за ними ця непогамовна звірюка.
А як спритно вміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: не один мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся на свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто душевним болотом і хіттю.
Хіба я кажу вам про щось брудне? Як на мене, то це не щонайгірше.
Не тоді, як істина каламутна, а тоді, як мілка, неохоче вступає в її води той, хто пізнає.
Воістину, є щирі цнотливці — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються над цнотою й питають: «Що таке цнота?»
Чи цнота — не глупство? Та це глупство завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас, і нехай залишається, скільки йому завгодно!
Так казав Заратустра.
ПРО ДРУГА