Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Почувши про кота, бульдог тихенько загарчав. закрутив короткою шиєю, шукаючи потенційного ворога всіх собак.
- Значок поклали туди вже після пожежі, - заявив Юрко Туряниця.
Назар Шпиг заговорив не відразу.
Схоже, не дуже й повірив у таке припущення. Та все-таки, пожувавши губами й для порядку смикнувши край вуса, повів:
- Чекай-чекай. Ти хочеш сказати, що спільник палія, той самий невідомий нам поки учень вашої гімназії...
— Він же — творець Вогняного Змія, — підхопив гімназист. — Саме так, він підкинув значок. Навів на слід таким чином.
— На свій? Так він же ризикує бути викритим.
— Не думаю, — далі Юрко говорив упевнено. — Ми знаємо: вони з Павуком посварилися. Стосунки в них напружені. Та наш незнайомець якраз і не ризикує, бо простіше підкинути записку, наприклад. Вказати детально, кого слід шукати. Ні, пане Шпиг. Той, хто зміг створити таку вогняну суміш, навряд чи такий необачний. І точно не хоче, аби його спіймали.
— То для чого він підкинув значок на згарище?
— Наводить не на себе. Показує — слід веде в Першу зразкову. Отже, він знає: почнемо нишпорити там — знайдемо ще якусь важливу підказку. Але при ньому сам спільник Пожежі може проскочити й лишитися не викритим.
Шпиг знову потер потилицю, покректав трохи.
— Бач, як воно повернуло. Спільник Павука раптом вирішив кинути підказку — й сам при цьому хоче лишитися в тіні. Ну, ми ж з тобою, Івановичу, книші терті. Знаємо: тільки він може на палія вказати. Висновок: його тобі шукати треба. Впораєшся?
— Так ніби вже взявся. Навіть план маю.
Сищик трохи нахилився, зсунув брови.
— А з планами, хлопче, давай тепер обережніше. Щоб не було так, як сьогодні. Не завжди я буду поруч. Тому кажи.
Подумав Юрко, глянув на Джентльмена. Бульдог тихенько загарчав, улігся на пузо.
— Хай так, — зітхнув хлопець.
І розповів Назарові Шпигу про свій задум дати оголошення на їхньому гімназійному форумі.
Може спрацювати, — легко погодився сищик. — Тільки знай: ти цим самим вогонь на себе накликаєш.
— Вогонь? — це справді прозвучало двозначно.
- Та отож, — Шпиг підморгнув. — Думаєш, той, кого ми шукаємо, не здогадається, де ти міг значок знайти?
- Але без значка в нас ходити не можна - правила не дозволяють, — пояснив Юрко. Про втрату треба заявити, як і про знахідку. У того, кого ми шукаємо... Давайте його так і зашифруємо, Змієм.
- Годиться, — кивнув сищик, а бульдог під- гавкнув на знак згоди.
— Отже, — потер руки Юрко, — наш Змій так чи інакше змушений буде проявитися. Це вже я... — він прокашлявся, — тобто, ми потім змушені будемо доводити, що знайшли його значок саме в спаленому будинку на Златоустівській.
- Нічого, впораємося, — Шпиг знову підморгнув, уже іншим оком, потому зітхнув: — Ех, знати б ще, для чого вони це роблять.
- Три будинки спалили.
— І не зупиняться, чортові діти.
— У флігелі на Златоустівській колись жив інженер Яковенко. Він підводні човпи креслив, ще під час Великої війни. Потім росіяни собі його здобутки привласнили.
— Та вони все привласнюють... — протягнув Шпиг, і враз стрепенувся: — Чекай, як ти сказав?
Юрко уже хотів повторити. Та сищик різким порухом спинив його. Потому сів на лавку, витягнув телефон, швидко підключився до мобільного Інтернету. Грубі пальці на диво спритно забігали клавіатурою, натискаючи потрібні літери. Спробував гімназист зазирнути через плече. Шпиг зиркнув несхвально, і Юрко відступив, зрозумівши — заважає.
Цього разу спілкування з мобільником зайняло трохи менше часу.
— От же ж чорт! — вигукнув сищик, пробіг- шись по дисплею, після чого перервав зв’язок, покрутив телефон у руці, повторив: — Чорт. Я міг би здогадатися сам. Мусив.
— Ви про що зараз?
— Та про Стрельцова, хай би його розірвало, — Шпиг заховав телефон, розвернувся до гімназиста всім корпусом. — Згадай, для чого йому був щоденник юного героя битви під Крутами. Щоб стерти пам’ять про наших героїв. Ясно, на кого він працює. Бо ось тепер, наказавши спалити будинок, у якому жив винахідник субмарин, він теж нищить українську історію. Так дім нагадує про справу інженера — а так уже ні, скоріше забудеться. Дві попередні пожежі — теж не просто підпал старих будинків. На Малій Житомирській жила українська балерина За- рецька, якій аплодувала Європа. А на Подолі - спортсмен Петро Гармаш, борець, який свого часу поклав на обидві лопатки російського богатиря Івана Заїкіна. Йому тоді не зарахували перемогу, а за півроку Гармаша знайшли мертвим у дворі власного будинку. Пишуть, жертва пограбування. Ага, зараз, він міг сімох в оберемок взяти й стукнути лобами! Я чув колись про нього, хоч там більше чуток, усе-таки нищили на користь русскіх богатирєй...