Помилка Олексія Алексєєва

Двоє робітників приладнали патрубок, що відходив від колби, до вакуумної помпи, і коли помпа запрацювала, один із них, старанно протираючи руки спиртом, сказав:

— Завтра приходьте годині о десятій ранку. Тоді й спробуємо.

— А швидше не можна? — спитав Топанов. — Годині о сьомій?

— Швидше тільки млинці печуть, — засміявся у відповідь робітник.

— Справді не можна? — запитав у мене Топанов.

— Звісно, ні. Тут немає сучасних насосів, та й уся установка ще свіжа, щойно виготовлена. Адже відпомпувати до високого вакууму такий об’єм — справа не проста.

— А нащо він потрібен? — спитав Топанов. — Я знайомий з приладами нічного бачення, тут те ж саме?

— Не зовсім. Інфрачервоні промені занадто малоактивні для того, щоб їх одразу можна було побачити на екрані. Вони не викликають світіння екрана, як фотони ультрафіолетового світла чи електрони.

— І тут ви підмінюєте одне іншим? — спитав Топанов,

— Саме так, тут відбувається немовби передача енергії інфрачервоних променів електронам.

— Але ж бо, з нічого нічого й не виходить, — сказав Топанов. — Звідки ж береться додаткова енергія?

— З електричної мережі. Вибиті з напівпрозорого шару плівки, нанесеної на передню стінку колби, електрони, звичайно, надто слабкі для того, щоб засвітити екран, але між екраном І плівкою вміщено дуже тоненьку металеву сітку, що несе позитивний заряд. Вона притягує електрони, розганяє їх, і вже вони засвічують екран.

Проте й наступного дня не вдалося випробувати трубку. Якісь гази, розчинені в металі електродів, не дозволяли одержати потрібного розрідження. Топанов не знаходив собі місця. Тільки надвечір екран спалахнув блакитним сяйвом. Його вмістили всередину камери, вгвинтили об’єктив з кам’яної солі. У цілковитій темряві на відстані п’ятнадцяти кроків було чітко видно злегка нагрітий електричний чайник — інфрачервоні промені, які йшли від нього, мали достатню потужність, щоб одержувати на екрані виразне зображення. Всі з нетерпінням чекали ранку.