"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Залишайтесь, — пошепки сказала вона. — Або візьміть мене з собою.
Шрагін дивився їй в очі й мовчав.
— Я боюся зненавидіти матір — одну і єдино близьку мені людину на всій землі, — говорила Ліля далі пошепки. — Це найстрашніше за все. Розумієте ви це?
— Я все прекрасно розумію. Але я нічим не можу вам допомогти, — сказав Шрагін. — Адже я й сам у такому ж становищі…
Він підвівся, подякував за вечерю і пішов до себе в кімнату. Йому хотілося сказати дівчині щось ласкаве, заспокоїти її, бо бачив, що вона тяжко і болісно страждає. Вона не розуміє, що за все своє минуле і майбутнє життя складає тепер найвідповідальніший іспит на право називатися людиною. По-людському треба було б їй допомогти. Але не можна. Він не має права.
Шрагін уже хотів роздягтися й лягти в ліжко, та раптом подумав, що нізащо не засне. Не запалюючи світло, він відчинив вікно і сів на підвіконня. Миттю його обступили враження скінченого дня, вони наче танцювали навколо нього, і на жодному з них він не міг зосередитись. Кінець кінцем оце сум’яття вражень вилилося в гостре відчуття неймовірності всього, що з ним коїться. Під час підготовки операції в Москві і потім, коли він мчав сюди, просто не було часу задуматися до ладу над тим, як житиме й працюватиме в цьому місті. Він розумів тільки, що не може безтурботно покладатися на детальну ясність плану операції. І ось він тут, і його робота вже почалась. І все-таки надзвичайна робота! Його товариші ставляться до неї цілком спокійно, як до всякої іншої, в очах у них він не побачив і тіні сумніву. Дезертир Рубакін до уваги не береться. А сам він спокійний?.. Ні, цього він сказати не може. І справа не в допущених тут небезпечних прорахунках. Просто вже удруге в своїй не такій і довгій біографії йому доводиться ніби починати життя спочатку, не дуже ясно уявляючи собі все завтрашнє, а це не так легко…
Вперше це було, коли він раптом з інженера перетворився на чекіста. Тоді кінчався перший рік його роботи на Ленінградському суднобудівному заводі. Здійснювалася його давня мрія — він будував потужний військовий корабель. І вже був людиною, потрібною всім, потрібною кораблю.
І нараз його викликали в міський комітет партії і сказали, що він в порядку партійної мобілізації направляється працювати в НКВС.
— Але я інженер-суднобудівник, мене держава вчила п’ять років, — намагався він заперечувати.
Йому відповіли, що саме інженера-суднобудівника й треба.
У великому будинку на Літейному Шрагін не без труднощів відшукав у безкінечних коридорах потрібні йому двері. Полковник Сапаров, до якого його направили, був літньою людиною і зовсім не такий, яким Шрагін уявляв собі чекіста. Він був веселий, з жвавим відкритим поглядом карих очей, у яких перший-ліпший його настрій відбивався раніше, ніж він його висловлював.
— Про суботню пожежу на вашому об’єкті знаєте? — зразу спитав він.
— Чув, звичайно, — відповів Шрагін. — Прокладка будівельного кабельного господарства — традиційна біда.
Очі Сапарова засміялись.
— Загалом традиційне коротке замикання. Так? — Він подав Шрагіну щось схоже на велику викрутку з гумовою ручкою і, трохи підвівшись, схилився над столом, разом із Шрагіним розглядаючи залізце. Потім уважно подивився на Шрагіна. — Оцю штуку витягли з кабеля, з її допомогою зроблено коротке замикання, те саме, традиційне. Бачте, як від дуги оплив і деформувався метал? А до вжитку кінець цієї штуки був, очевидно, гострий, як у шила. Адже інакше його й не ввіткнути. Правильно?
— Правильно, — мовив Шрагін, все ще розглядаючи знахідку. — І ручка як здорово заізольована — колоти безпечно. Але хто ж це міг зробити?
— Хто це зробив? Оце, товаришу Шрагін, нам з вами й треба з’ясувати. І якомога скоріше…
Отак, непомітно для себе, Шрагін став чекістом. Два роки він працював у Ленінграді поруч з Сапаровим, навчаючись у нього. Потім його перевели в Москву, і там поряд з ним теж були досвідчені бойові товариші. Але ніхто ніколи не вчив його, як працювати, як поводитись у рідному своєму радянському місті, яке захопили вороги. Йому ще ніколи не було так важко, як тепер. Але він пам’ятав, як Сапаров сказав йому якось: чекіст повинен бути чесний, проте не честолюбний, а головне, він мусить так любити свою роботу, що чим вона важча, тим він щасливіший.
Розділ 6
Шрагін стояв на вулиці, якою густо рухались німецькі війська. Вони їхали через місто весь день, було таке враження, що місто їх зовсім не цікавить і вони поспішають кудись далі. Всю першу половину дня їхали щільно — піхота на машинах, тягачі з гарматами на причтах, мотоциклісти. Піших солдатів не було. Години до третьої у потоці військ почали утворюватись просвіти. На головних вулицях уже стояли грузовики і легкові машини, біля яких товпилися солдати й офіцери. Щоб не накликати гріха, зіваки розійшлися по домівках. Але один високий літній чоловік у хорошому світло-сірому костюмі і білому солом’яному брилі все ще стояв біля вітрини аптеки. Шрагін уже давно дивився на нього і намагався вгадати, що це за людина з таким абсолютно байдужим виразом спостерігає рух ворожих військ.