Чорний лабіринт. Книга друга

— О'кей.

Прічард повільно йшов у глибину.

З кожним десятком метрів вода ставала ніби густішою. Промінь електричного ліхтаря заледве пробивав темінь. Прічард був на глибині сто п'ять метрів, коли раптом щось схоже на щупальці велетенського спрута вихопилось з імли. Генрі відчув, як мороз пройшов йому поза спиною, але за сигнально-аварійний лінь смикати не поспішав. Скафандр був жорсткий, до того ж він знав, що в цьому озері, та ще на такій глибині, не було навіть риб. Скоро він роздивився: ті щупальці були гілками затонулих дерев. Генрі вирішив, що дно вже десь поруч, проте, як виявилось, дерева плавали, ніби яйце у перенасиченому розчині солі. До дна ще було далеко. З півночі (Генрі орієнтувався по компасу) насувались підводні скелі. На їх уступах лежали кілька ящиків. Прічард смикнув за линву. Це був умовний знак, і там, нагорі, рудий повинен був записати, що на глибині ста двадцяти метрів помічені контейнери, їх було чотири, і про це теж Прічард просигналив. Повернув ліхтар донизу й зрозумів, що дна дістатися не скоро. Придивився і побачив, що на виступі скелі зачепилося ще два ящики з індексом «Б». Знову подав сигнал. Спустився нижче, закріпив на ближчому контейнері кінець каната і просигналив «віра». Контейнер поволі рушив догори. Зачепити другого ящика виявилося непросто. На виступі скелі накопичилося багато мулу, що, потривожений, здіймався тепер хмарою. Безпричинна тривога закралася в душу Генрі. Він просигналив підйом і, відчувши, що закріплений на поясі фал напружився і потягнув його вгору, трохи заспокоївся. Потім він якийсь час витратив на те, щоб подати на пліт ящики, які лежали вище в розчахнутих скелях. Робота забрала чимало сил, однак усвідомлення того, що спуск виявився немарним, додавало наснаги. Коли підчепив останній контейнер, фортуна підкинула Генрі ще одну козирну карту: невеличку, але важку навіть тут, під водою, скриньку. Він колупнув ножем замок. Проржавіла залізячка легко одскочила. Генрі обережно підняв кришку і занімів. Всередині було повно золотих монет. Генрі не повірив очам. Набрав пригорщу жовтавих кружалець, обережно підніс до очей. Помилки не було — золото! Обережно висипав монети у скриньку, обв'язав її вірьовкою і приторочив до пояса.

Генрі просигналив підйом і, коли відчув рух угору, заплющив очі. Треба було вже дати їм відпочинок. Фортуна коли вже щедра, то щедра! Частка, яку матиме з цього скарбу, може виявитись куди більшою за премію Джіммі. Разом це вже складатиме чималий, капіталець. А коли до того додати посаг Моллі!..

Щось злегка ударило у тім'я скафандра. Генрі розплющив очі і побачив, що застряв між гіллям плаваючого дерева. Поки роздивлявся і міркував, як з тих гілок вибратись, з боків ще насунулись дерева. Їхні гілки, мов зуби велетенського капкана, зійшлися над ним. Шлях нагору було перетято. Вихопив ножа, спробував різати гілляки, та швидко зрозумів всю марноту тої праці — над ним сходилися все нові і нові дерева. Подав сигнал тривоги. Фал натягнувся і просмикнув його ще глибше між чорні зуби. Стало важко дихати, видно, десь передавило шланг. Генрі пошкодував за своїм аквалангом. Не було б зараз на ньому цього важкого скафандра, дерева не утримали б його в пастці. Що робити? Може, спробувати спуститися нижче? Подав відповідний сигнал нагору, але там, видно, щось не так зрозуміли, бо фал знову напружився і його затягло ще глибше між гілля. Тут він раптом побачив якісь зв'язані між собою бочки. З них стричав довгий фарбований жовтим багор. Шланг обвився круг нього, переломився, пропускаючи мало повітря. В голові вже гуло від його нестачі. Заходився смикати за шланг, продиратися ближче до бочок і багра, та раптом відчув, що його самого ніби роздирає надвоє. Фал тягнув догори, а скринька з золотом тримала, мов якір. Поки смикав шланг, не помітив, що вона потрапила в рогатину. Одв'язати, звільнитися від золота — не піднімалася рука. Може, лебідка силою натягу вирве її. Та нараз лопнула вірьовка, якого скринька була приторочена до пояса. Його рвонуло вгору, підсмикнуло до бочок. Тепер можна було звільнити шланг. Дихати стало легше. Трохи відпочив, роздивляючись, що то за бочки, і ніяк не міг зрозуміти, звідки вони і що в них. За ними проглядав неширокий колодязь, в кінці якого вода світлішала. Це означало, що лебідка на плоту працює і помалу підтягає і дерева, і бочки, і його самого ближче до поверхні. Майнула надія вирватися з цього капкана. Але як же залишити скриньку з золотом? Вона ще лежала між гілками за кілька метрів під ногами, але спуститись до неї не дозволяла лебідка, яка весь час тягла догори. Вхопився за багор, маючи намір зачепити ним скриньку і підтягнути золото до себе. Проте багор міцно затиснуло між бочками. Смикнув раз, другий і тут… товща води розверзлася, сліпучо блиснуло над головою, і все поглинула тьма. Генрі Прічард не встиг навіть згадати рядки з нотатника інженера Келлера про затоплену вибухівку з секретами.