Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки
- Автор: Шейко-Медведєва Неля
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки». Краткое содержание книги:
Читати цю книжку — все одно що дивитися в дзеркало й знаходити в ньому своє відображення. Можливо, навіть не одне.
І засичавши від болю, несамохіть озирнулася. Адам сидів, поклавши руку, колись таку любу їй, на рамено «дияволиці» і нетерпляче чекав від неї — немолодої, самотньої, але «доброї і мудрої», зручної для себе (лише для себе!) відповіді.
«Ти переступив межу і тепер мусиш назавжди зостатися з нею!» — знову ж таки подумки присудила Євгенія і… вихлюпнула йому в обличчя половину того, що було в каструлі. А друга половина дісталася дияволиці, котра хотіла затулитися руками, але не встигла… Разом з пончиками, яких їй праглося…
Вони кричали навперейми так, що дзвеніли шибки й погойдувалася люстра:
— Виклич лі-ікаря! Лі-і-ікаря! Лікар-ря-я!
Але це вже її не обходило, бо вона зосталася за межею, а Бог, до якого вони волали, був на її боці.
Вона кинула каструлю їм під ноги. Ні, не каструлю, а своє спустошене серце — і вийшла з кухні. Скинула з тумбочки телефон, висмикнула провід, розтоптала слухавку, підперла тумбочкою, на якій він стояв, кухонні двері: «Це межа, за якою ви нарешті будете жити лише вдвох, по правді, не озираючись на інших, піклуючись один про одного», — і пішла в майстерню. Поскидала зі стін на підлогу всі свої «memento mori», а зі столу — засушені квіти й розтоптала їх, з майже оргазматичною насолодою вслухаючись у хрускіт скла й несамовитий лемент, що долинав з кухні. Далі пішла в кабінет Адама, пробігла поглядом останній непрочитаний аркуш:
«Не сердься! Можливо, я трохи згустила барви… не для того, щоб принизити тебе… лише продемонструвати, як далеко відстоїть сучасний Адам від свого праотця… еволюцію Адама, яка відбулася завдяки зусиллям двох жінок. Перша спонукувала весь час перебувати «в тонусі», а друга допомагала йому розслабитися… з одною він почував себе рабом, з іншою — царем… з однією завойовував нові Сади, з іншою плекав…
Підозрюю, що Отець, прогнавши Адама, перестав опікуватися ним — знав, що ті дві жінки, змагаючись з ним і за нього, довершать процес чоловікотворення… відшліфують як вода й абразив недорікувате першостворіння…
До чого це я веду? А до того, що Адамові, аби бути щасливим, потрібні обидві. Бо Єва без Ліліт — що юшка без солі, а Ліліт без Єви — що сіль у рані.
Лише втрьох вони…»
Не дочитавши, кинула аркуш на килим і розтоптала його, мов вужа, бо саме завдяки йому Єва спокусила Адама, котрий зовсім не змінився! Хіба що навчився прикидатися і брехати!
А ті кричали і кричали, але їй це не боліло, бо вона не мала серця. Воно зосталося там, на кухні й уже, мабуть, охолодилося…
Вийняла з шухляди пачку доларів, понесла їх у майстерню, поклала в торбинку, без поспіху переодяглася.
Під дверима тупцював ангел з вогненним мечем, але він не зупинив її, не сказав: «Єво! Поклич лікаря!» Навпаки — посторонився, щоб вона могла піти. До своїх левів, своїх тигрів, своїх грифів…
На небі займалися зорі, на вулицях — ліхтарі, але ніхто не зважав на них, крім неї, Єви, що стала вільною Ліліт і з цікавістю обзирала свою нову господу, в якій їй відтепер доведеться жити.
На вулиці радісно перегукувалися машини, перешіптувалися з вітром дерева, доцвірінькували свою денну пісню горобці, перемовлялися люди, кваплячись у свої гнізда. Все було таким чудним, свіжим, наче вперше побаченим…
А вона йшла до вокзалу…
…щоб віднині самій розкладати багаття, самій варити собі юшку і самій споживати її…
…з коханням до себе! За іншою межею!
…може, навіть у тюрмі…
…але й там люди…
А тимчасом треба від’їхати, відлетіти якнайдалі від тамтих… у свій рай на березі моря…
…вже холодного, проте…
…небаченого відтоді, як прогнали зі світу Ярчика.
Придбала квиток і пішла — вільна, спокійна, радісно всміхаючись і людям, і звірам, і потягам, і пляшці води, яку купила на пероні…
Ми живемо не в раю, а в світі, де всі якщо не брешуть, то прибріхують. Я також учинила свою правду на дрібці брехні.
Це моя горда, незалежна бабуся хлюпнула гарячий жир в обличчя жінці, котра заявилася в її дім, щоб забрати речі мого діда, на той час батька десятьох дітей. Через багато років вона випадково зустрілася з колишньою суперницею, сліпою на одне око, на базарі в Маріуполі, і я на власні очі бачила, як вони на радощах обіймалися й цілувалися.
А Євгенія? Вона пристала на пропозицію коханців. Але замешкували вони разом трохи більше року: лікарі знайшли в неї рак, але вона відмовилася від операції. Кажуть, що збудниками цього жахливого захворювання є, передовсім, негативні емоції, не висловлені, не викричані…