Тягар пристрастей людських

— Схоже, він вас по-справжньому любить, Філіпе, — усміхнулася Мілдред.

— Він непоганий стариган, — погодився Ґріффітс і, схопивши друга за руку, радісно потиснув її.

Здавалося, наче симпатія до Філіпа додає Ґріффітсу чарів. Усі вони були непитущі, і вино одразу вдарило їм у голови. Ґріффітс зробився ще балакучішим і так розійшовся, що Кері зі сміхом благав його помовчати. Той мав ораторський хист, і пригоди в його вустах ставали ще романтичнішими й веселішими. Сам він неодмінно відігравав у них галантну кумедну роль. Очі Мілдред сяяли від захвату, і вона просила юнака не зупинятися, а той розповідав одну історію за другою. Коли в ресторані почали вимикати світло, дівчина неабияк здивувалася.

— Господи, вечір так швидко минув. Я думала, зараз щонайбільше пів на десяту.

Вони підвелися, збираючись іти, і, прощаючись, вона додала:

— Я завтра планую завітати до Філіпа на чай. Якщо матимете нагоду, приходьте теж.

— Гаразд, — усміхнувся він.

На зворотному шляху до Пімліко Мілдред теревенила тільки про Ґріффітса. Його гарна зовнішність, елегантно пошитий одяг, голос і веселий характер вразили її.

— Я справді радий, що він вам сподобався, — зізнався Кері. — А пам’ятаєте, як ви гнули кирпу, коли я хотів вас познайомити.

— Гадаю, це так мило з його боку, що він гарно ставиться до вас, Філіпе. Вам пощастило, що у вас є такий чудовий друг.

Вона підставила Філіпові личко для поцілунку. Таке траплялося нечасто.

— Я насолоджувалася сьогоднішнім вечором, Філіпе. Красно дякую.

— Не кажіть дурниць, — засміявся той, так розчулившись її вдячністю, що на очах його забриніли сльози.

Мілдред відчинила двері до своєї квартири і, перш ніж увійти, повернулася до Філіпа:

— Перекажіть Гаррі, що я шалено закохалася в нього.

— Гаразд, — засміявся Кері. — На добраніч.

Наступного дня, коли вони сіли пити чай, завітав Ґріффітс. Він ліниво опустився в крісло. У тому, як повільно рухалися його довгі кінцівки, було щось незрозуміло чуттєве. Філіп сидів мовчки, поки друзі теревенили, але почувався щасливим. Він так безмежно любив цих двох, що здавалося природним, якщо вони теж любитимуть одне одного. Те, що Ґріффітс повністю заволодів увагою дівчини, його не бентежило: ввечері він усе одно залишиться з нею наодинці; часом Кері поводився, наче люблячий чоловік, настільки упевнений у почуттях своєї дружини, що з цікавістю спостерігає, як вона невинно фліртує з іншим. Утім, о пів на восьму Філіп глипнув на годинник і повідомив:

— Вже час піти повечеряти, Мілдред.

На мить запала тиша, і відчувалося, що Ґріффітс замислився.

— Ну, мені вже час, — нарешті озвався він. — Не знав, що вже так пізно.

— Ви зайняті сьогодні ввечері? — поцікавилася дівчина.

— Ні.

Знову запала тиша. Філіпа це вже почало дратувати.

— Піду вмиюся, — звернувся він до Мілдред і додав: — Ви не хочете помити руки?

Дівчина не відповіла.