Тягар пристрастей людських

75

Наступного дня Філіп був у гарному гуморі. Йому страшенно не хотілося занадто набридати Мілдред своїм товариством, тому він улаштував усе так, аби не бачитися з нею аж до вечері. Коли він за нею зайшов, дівчина вже була зібрана, і він подражнив її за таку незвичну пунктуальність. Мілдред одягнула нову сукню, яку він їй купив, і здавалася Філіпові надзвичайно елегантною.

— Я мушу відправити її назад, щоб перешити, — повідомила дівчина. — Спідниця погано сидить.

— Не забудьте поквапити швачку, якщо хочете взяти сукню з собою в Париж.

— До того часу вона буде готова.

— Залишилося лише три дні. Поїдемо об одинадцятій, добре?

— Як хочете.

Майже цілий місяць вона належатиме йому одному. Філіп жадібно уп’явся в дівчину голодним закоханим поглядом. Він зберіг уміння посміятися над своєю пристрастю.

— Цікаво, що я у вас знайшов? — усміхнувся він.

— Які чарівні слова, — озвалася Мілдред.

Вона була такою худою, що можна було перерахувати ребра. Груди мала пласкі, як у хлопчика; вузькі бліді вуста були просто потворними, а шкіра зеленкуватою.

— Коли поїдемо звідси, я годуватиму вас пігулками із залізом, — засміявся Кері. — Назад я збираюся привезти товсту рум’яну жінку.

— Я не хочу бути товстою, — заперечила дівчина.

Про Ґріффітса вона не згадувала, і за вечерею Філіп, відчуваючи впевненість і владу над нею, уїдливо зауважив:

— Схоже, ви непогано пофліртували з Ґріффітсом минулого вечора?

— Я казала вам, що закохалася в нього, — розреготалася дівчина.

— Приємно знати, що він вас не кохає.

— Звідки ви знаєте?

— Я розпитав його.

Мілдред трохи повагалася, дивлячись на Філіпа, і в очах її з’явилася цікавість.

— Хочете прочитати листа, якого я дістала від нього сьогодні вранці?

Дівчина простягнула йому конверт, і Кері впізнав упевнений чіткий почерк Ґріффітса. Там було вісім сторінок. Лист був гарно написаний, чесний і чарівний; це був лист чоловіка, який звик зізнаватися в коханні жінкам. Він писав Мілдред, що пристрасно кохає її, що закохався з першого погляду; він не хотів цього робити, бо знав, як любить її Філіп, але нічого не може з собою вдіяти. Філіпа він страшенно цінує і соромиться своєї поведінки, але він не винен, почуття накрило його з головою. Гаррі робив Мілдред майстерні компліменти. Наприкінці листа Гріффітс дякував, що вона погодилася пообідати з ним наступного дня, і писав, що мало не помирає від бажання побачити її. Філіп помітив, що лист був датований учорашнім днем; Ґріффітс, напевно, написав його, попрощавшись із ним, і не полінувався вийти відправити, коли сам Філіп думав, що сусід уже спить.

Поки Філіп читав, серце боляче смикалося в грудях, але він удав, що не здивувався. Спокійно повернув листа Мілдред і всміхнувся:

— Вам сподобався обід?

— Ще б пак, — гаряче запевнила дівчина.

Кері відчув, як затремтіли руки, і заховав їх під стіл.

— Вам не слід сприймати Ґріффітса надто серйозно. Він легковажний, як метелик, самі знаєте.