Тягар пристрастей людських

— Якби я знала тоді все, що знаю тепер.

Дівчина кепкувала з Філіпа через те, що він переймався долею дитини.

— Ви так непокоїтеся, наче вона ваша, — казала Мілдред. — Хотіла б я бачити, як Еміль через неї ночей не спить.

У голові у юнака юрмилися почуті історії про життя дітей, яких віддали на виховання, і про нелюдів, що знущалися над малюками, яких жорстокі егоїстичні батьки покинули напризволяще.

— Не будьте таким дурником, — заспокоювала Мілдред. — Таке трапляється, якщо за догляд за дитиною платити наперед. Але якщо розраховуватися щотижня, в їхніх інтересах буде ставитися до малої порядно.

Філіп наполягав, що Мілдред слід віддати доньку людям, у яких немає власних дітей і які пообіцяють більше нікого не брати.

— Не торгуйтеся, — повчав він. — Я краще платитиму півгінеї на тиждень і не ризикуватиму, що дитина помре від голоду чи побоїв.

— Ви такий кумедний хлопчина, Філіпе, — засміялася Мілдред.

Його надзвичайно розчулювала дитяча безпомічність. Дівчинка була маленькою і завжди невдоволеною істоткою. Її народження чекали нетерпляче і присоромлено. Вона нікому не була потрібна і залежала від нього, чужого дядька, який забезпечував її дахом над головою, їжею й одягом для голої плоті.

Коли потяг рушив, Філіп поцілував Мілдред. Дівчинку він теж хотів поцілувати, але боявся, що кохана сміятиметься з нього.

— Ви ж писатимете мені, люба, чи не так? Ох, я з таким нетерпінням чекатиму на ваше повернення.

— Дивіться не вскочте в халепу на іспиті.

Кері старанно готувався до екзамену, а тепер, коли залишилося десять днів, доклав останніх зусиль. Йому страшенно хотілося впоратися з іспитом — по-перше, щоб заощадити собі час і кошти, адже протягом останніх чотирьох місяців гроші текли з рук із небаченою швидкістю; а по-друге, через те, що після екзамену більше нічого не доведеться зубрити: студенти бралися до загальної медицини, акушерства і хірургії, і це було значно цікавіше за анатомію й фізіологію, якими доводилося займатися раніше. Філіп із цікавістю чекав на решту навчальних предметів. До того ж йому не хотілося зізнаватися Мілдред, що він провалився: іспит був складний, і більшість студентів не могли впоратися з ним із першого разу, але Кері знав, що дівчина погано про нього думатиме, а демонструвати свої принизливі думки вона вміла чудово.

Мілдред надіслала листівку, в якій повідомляла, що без пригод дісталася до пансіонату, а Філіп щодня уривав півгодинки, щоб написати їй довгого листа. Він завжди соромився висловлювати вголос свої почуття, але виявив, що на папері може бути відвертим і писати слова, які не наважився б сказати вголос. Користуючись цим відкриттям, юнак виливав у листах усю душу. Раніше йому ніколи не вдавалося розповісти коханій, що почуття до неї переповнюють його серце і залишають слід на кожному його вчинку чи думці. Він писав їй про майбутнє, про щастя, яке на нього чекає, і про свою вдячність за це. Філіп запитував себе (раніше він теж часто запитував себе, але ніколи не вкладав ці думки в слова), які її риси сповнюють його таким бурхливим захватом. Він і сам цього не знав, лише розумів, що світ без неї стає холодним і сірим, що від думки про неї серце набрякає в грудях і стає важко дихати (так, ніби воно притискається до легень); серце так гупає, що радість від її присутності мало не сповнюється болем, коліна тремтять, і він відчуває таку слабкість, наче давно не їв і помирає від голоду. Філіп нетерпляче чекав на відповідь. Він не сподівався, що Мілдред писатиме часто, адже знав, що листи даються дівчині тяжко, і зрадів навіть коротенькій незграбній записочці, що надійшла у відповідь на його чотири листи. Мілдред писала про пансіонат, де винаймала кімнату, про погоду та дитину; повідомляла, що виходить на прогулянки з однією пані, з якою там познайомилася, і що ця пані прив’язалася до дитини; у суботу ввечері вона збирається навідатися на виставу, а в Брайтоні стає людно. Цей лист розчулив Філіпа своїм діловим тоном. Від незграбного стилю і штампів йому хотілося розреготатися, обійняти кохану і розцілувати її.