Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Чому б вам не повечеряти з нами, — звернулася вона до Ґріффітса.
Той подивився на друга і зустрів його похмурий погляд.
— Я вечеряв із вами вчора, — розсміявся він. — Не хочу заважати.
— О, ви анітрохи не заважатимете, — наполягала дівчина. — Переконайте його піти з нами, Філіпе. Він нам не заважатиме, чи не так?
— Хай іде, якщо йому так хочеться.
— Тоді гаразд, — одразу ж погодився Гаррі. — Я тільки збігаю нагору та причепурюся.
Щойно він вийшов із кімнати, Філіп розлючено повернувся до Мілдред:
— Якого біса ви покликали його вечеряти з нами?
— Я нічого не могла з собою вдіяти. Було б якось дивно, якби я змовчала, коли він сказав, що не має на сьогодні планів.
— Ох, ну й дурниці! А якого дідька вам знадобилося знати, які в нього на сьогодні плани?
Мілдред злегка стисла бліді губи.
— Часом мені хочеться трохи розважитися. Я стомлююся від того, що весь час проводжу вдвох із вами.
Вони почули, як Ґріффітс важко спускається вниз сходами, і Філіп пішов до спальні, щоб умитися. Повечеряли вони в італійському ресторанчику неподалік від дому. Кері був сварливий і мовчазний, але швидко збагнув, що програє в порівнянні з Ґріффітсом, і спробував приховати невдоволення. Він добряче приклався до вина, бажаючи заглушити біль, що гриз його серце, і намагався підтримувати розмову. Мілдред, наче розкаявшись за свої слова, робила все можливе, щоб йому було приємно. Вона була люб’язна і приязна. За кілька хвилин Філіп пошкодував, що був дурнем і піддався ревнощам. Після вечері, коли вони сіли в екіпаж, щоб поїхати до м’юзик-холу, дівчина влаштувалася між двома юнаками і сама взяла його за руку. Гнів одразу кудись зник, але раптом Філіпу незрозуміло чому спало на думку, що Ґріффітс тримає Мілдред за другу руку. Юнака розітнув шалений біль, справжній фізичний біль, і разом зі страхом на думку спало те, про що він мав замислитися значно раніше: а чи не закохалися вони, бува, одне в одного? Полуда підозри, злості й недовіри заважала йому побачити, що відбувається на сцені, але Кері змушував себе приховувати, що щось не так, і продовжував розмовляти і сміятися. Потім він сповнився дивним бажанням помучити себе, тож підвівся й оголосив, що піде чогось випити. Мілдред і Ґріффітс досі навіть на мить не залишалися на самоті. Він хотів дати їм можливість побути вдвох.
— Я теж піду, — озвався Гаррі. — Просто помираю від спраги.
— Ой, ну що за дурниці, ви залишитеся й побалакаєте з Мілдред.
Філіп і сам не був певен, чому так сказав. Він залишав їх наодинці, наче намагався роз’ятрити свій нестерпний біль. Але пішов не в бар, а на балкончик, звідки міг непомітно спостерігати за парочкою внизу. Вони забули про сцену і, всміхаючись, зазирнули одне одному в очі. Ґріффітс залишався, як завжди, радісно балакучим, а Мілдред уважно слухала кожне його слово. У Філіпа жахливо розболілася голова, і він нерухомо застиг на балконі. Юнак розумів, що, повернувшись, заважатиме. Без нього вони насолоджувалися товариством одне одного, а він страждав, страждав. Час минав, і тепер Філіпові було надзвичайно соромно повертатися на своє місце. Він знав, що про нього там ніхто не згадав, і гірко подумав, що заплатив за вечерю і квитки до м’юзик-холу. Оце так вони його обдурили! Від сорому зробилося спекотно. Філіп бачив, які вони щасливі без нього. Інстинкт підказував йому залишити їх і поїхати додому, але його пальто і капелюх залишилися там, і доведеться нескінченно пояснювати, що до чого. Кері повернувся назад. Він помітив, як в очах у Мілдред промайнула тінь розчарування, коли вона побачила його, і серце Філіпа стиснулося.
— Де ви, в біса, вешталися? — привітно усміхаючись, поцікавився Ґріффітс.
— Зустрів кількох знайомих. Ми розговорилися, і мені не вдавалося піти. Я гадав, що вдвох ви тут не пропадете.
— Я чудово провів час, — запевнив Гаррі. — Не знаю, як щодо Мілдред.
У відповідь дівчина задоволено захихотіла. Цей звук був таким вульгарним, що Філіпа аж пересмикнуло від жаху. Він запропонував піти.
— Ходімо, — погодився Ґріффітс, — ми удвох відвеземо вас додому.
Філіп запідозрив, що це Мілдред підказала йому ці слова, щоб не залишатися вдвох із ним. У кебі він не взяв дівчину за руку, а вона й не пропонувала, і він знав, що її долоня весь час лежить у Ґріффітсовій. На думку спадало лише те, що це жахливо непристойно. Дорогою він подумки запитував себе, чи запланували вони вже щось таємно від нього, і кляв себе за те, що залишив їх наодинці, — щиро кажучи, він добровільно допоміг їм усе влаштувати.
— Не відпускаймо екіпаж, — попросив Кері, коли вони дісталися до будинку, де винаймала кімнати Мілдред. — Я занадто стомився, щоб іти пішки.