Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
На екзамен Кері пішов із задоволеною впевненістю. Письмова частина далася йому легко. Він знав, що добре впорався, і попри те, що друга частина іспиту була viva voce[267] і змусила його добряче понервувати, він непогано відповів на всі запитання. Дізнавшись результати, Філіп надіслав Мілдред переможну телеграму.
Повернувшись до свого помешкання, він побачив там листа від коханої, де вона писала, що було б непогано ще на тиждень залишитися в Брайтоні. Вона знайшла жінку, яка залюбки доглядатиме за дитиною за сім шилінгів на тиждень, але вона хоче більше про неї довідатися, та й кілька зайвих днів на морі їй, безумовно, не зашкодять. Їй страшенно не хочеться писати Філіпові про гроші, та чи не міг би він надіслати їй зі зворотною поштою кілька фунтів; їй довелося купити новий капелюшок, адже вона не може гуляти зі своєю знайомою пані завжди в одному й тому самому капелюшку, до того ж та пані справжня модниця. На мить Філіп неабияк засмутився. Задоволення від успіху на іспиті кудись зникло.
«Якщо б Мілдред кохала мене хоча б на четвертину від того, як я кохаю її, вона не змогла б там залишатися жодного дня».
Філіп швидко відігнав від себе цю думку; це звичайнісінький егоїзм; звісно ж, її здоров’я важливіше за все на світі. Однак тепер він не знав, чим зайнятися; він міг би на тиждень приєднатися до неї у Брайтоні, і тоді вони б проводили разом цілі дні. Від цієї думки серце підскочило. Як чудово буде з’явитися перед Мілдред, наче грім серед ясного неба, і повідомити, що винайняв кімнату в тому ж пансіонаті. Філіп подивився у розклад потягів, але завагався. Він не був упевнений, що дівчина зрадіє, побачивши його; у Брайтоні в неї з’явилися друзі; він мовчазний, а вона любить гучні веселощі. Кері розумів, що Мілдред цікавіше з іншими людьми, ніж із ним. Якщо йому хоча б на мить здасться, що він заважає коханій, ця думка буде нестерпною. Філіпові не хотілося так ризикувати. Він навіть не наважився написати і поцікавитися, чи не приїхати йому на тиждень, аби вони могли бачитися кожного дня, тим паче у місті його ніщо не тримає. Мілдред чудово сама про це знала, тож якщо б хотіла його б бачити, могла вже запропонувати. Філіп не хотів ризикувати і потім страждати, якщо попросить дозволу приїхати, а дівчина вигадає якусь відмовку, щоб зупинити його.
Наступного дня Кері написав Мілдред листа, надіслав п’ять фунтів, а наприкінці листа додав, що залюбки приїде на вихідні, якщо вона буде люб’язною і захоче його бачити; однак у жодному разі не варто змінювати свої плани. Він нетерпляче чекав відповіді. Мілдред написала, що організувала б усе, якби знала раніше, але вже пообіцяла піти до м’юзик-холу; до того ж у пансіонаті почнуть пліткувати, якщо він там зупиниться. Чому б йому не приїхати в неділю вранці й не провести з нею день? Вони можуть пообідати в «Метрополі», а потім вона познайомить його зі справжньою леді, котра збирається взяти дитину.
Настала неділя. Філіп благословив цей день за чудову погоду. Неподалік від Брайтона крізь вікно до купе полилося сонячне проміння. Мілдред чекала його на пероні.
— Як чудово, що ви прийшли мене зустріти! — вигукнув Філіп, вхопивши дівчину за руки.
— Ви ж чекали, що я прийду, чи не так?
— Я сподівався, що ви прийдете. Послухайте, у вас чудовий вигляд.
— Так, час, проведений тут, пішов мені на користь, але гадаю, розумно буде залишатися тут якомога довше. А в пансіонаті зібралася вишукана публіка. Мені вкрай необхідно було розважитися, я ж нікого не бачила стільки місяців. Часом ледь не помирала від нудьги.
У своєму новому капелюшку з чорної соломки, прикрашеному безліччю недорогих квітів, дівчина виглядала дуже елегантно; навколо її шиї розвівалося довжелезне боа з підробного лебединого пуху. Мілдред залишалася худорлявою і, крокуючи, трішки горбилася (втім, вона завжди так робила), однак очі вже не здавалися такими велетенськими, а шкіра, попри одвічну блідість, уже не була землистого кольору. Вони прогулялися до моря. Філіп, пригадавши, що не гуляв із нею кілька місяців, раптом засоромився своєї кульгавості й заціпеніло крокував, намагаючись приховати її.
267
Усно (лат.).