Тягар пристрастей людських

— Ви помиляєтеся, якщо гадаєте, що зможете змінити мої почуття до нього, оповідаючи різну гидоту.

Філіп трохи помовчав. Він не знав, якими скористатися словами, щоб змусити Мілдред подивитися на ситуацію з його погляду. Йому хотілося говорити холоднокровно й виважено, але вир почуттів усередині заважав думкам прояснитися.

— Не варто жертвувати всім заради короткочасного (і вам самій це відомо) захоплення. Зрештою, Гаррі не закохується довше, ніж на десять днів, а ви за темпераментом радше холодна, і такі речі зовсім не для вас.

— Це ви так думаєте.

Удавшись до сварливого тону, дівчина лише ускладнила йому завдання.

— Якщо ви закохалися в нього, тут справді нічого не вдієш. Я докладу всіх зусиль, аби примиритися з цим. Нам із вами непогано велося, і я завжди поводився ґречно, хіба не так? Я завжди знав, що ви не кохаєте мене, але я подобаюся вам, і, побачивши Париж, ви забудете про Ґріффітса. Якщо вирішите викинути його з голови, помітите, що це не так уже й складно. До того ж я теж на щось заслуговую.

Мілдред не відповіла, і вони продовжили вечеряти. Коли тиша стала нестерпною, Філіп завів розмову на нейтральні теми. Він вдавав, наче не помічає, що дівчина його не слухає. Відповідала вона неуважно й не озвучувала власної думки. Урешті-решт дівчина перервала його на півслові.

— Філіпе, боюся, що в суботу я не зможу поїхати. Лікар каже, що мені не слід.

Він знав, що це неправда, але відповів:

— А коли ви зможете поїхати?

Мілдред кинула погляд на Кері, і, побачивши його бліде застигле обличчя, нервово відвела очі. Тієї миті вона трохи злякалася його.

— Краще сказати одразу і покінчити з цим. Я взагалі не можу з вами поїхати.

— Я так і подумав, що ви до цього ведете. Але вже занадто пізно змінювати рішення. Я вже придбав квитки й усіляке таке.

— Ви казали, що не змушуватимете мене їхати, якщо я не хочу. А я не хочу.

— Я передумав. Я не дозволю знову себе обдурити. Ви мусите поїхати.

— Філіпе, ви мені дуже подобаєтеся як друг. Але я не можу й подумати про щось більше. Як чоловік ви мені не подобаєтеся. Я не можу, Філіпе.

— Ще тиждень тому ви й самі були не проти.

— Тоді все було інакше.

— Тоді ви ще не познайомилися з Ґріффітсом?

— Ви самі казали, що нічого не вдієш, якщо я закохалася.

Мілдред насупилася й не відводила погляду від тарілки. Філіп зблід від люті. Йому хотілося стиснути кулак і вдарити дівчину в обличчя, він уже навіть фантазував, як вона виглядатиме з синцем під оком.

За сусіднім столиком вечеряли двоє юнаків, років вісімнадцяти, і вони час від часу поглядали на Мілдред. Кері замислився, чи заздрять вони, що він вечеряє з гарненькою дівчиною, можливо, їм кортіло опинитися на його місці. Тишу порушила Мілдред:

— Який сенс у тому, щоб їхати кудись удвох. Я весь час думатиму про нього. Вам буде не надто весело.

— Це мої справи, — кинув Філіп.

Дівчина спантеличено обміркувала його відповідь і зашарілася.