Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Новий вартовий зайшов у будку й сів там. Гвинтівку з примкнутим багнетом він припер до стіни. Роберт Джордан вийняв з нагрудної кишені бінокль і почав підкручувати окуляри, поки зробилися виразними металеві конструкції, пофарбовані в сіре, і той кінець мосту. Потім він навів бінокль на будку вартового.
Вартовий сидів, прихилившись до стіни. Каска його висіла поряд на гачку, і його обличчя було добре видно. Роберт Джордан упізнав у ньому того самого солдата, що вартував тут два дні тому в денну зміну. На ньому була та ж схожа на панчоху плетена шапочка. І він знову був неголений. Щоки в нього позападали, а вилиці випнулись. Кущуваті брови сходилися на переніссі. Він мав сонний вигляд, і Роберт Джордан раптом побачив, як він позіхнув. Потім солдат дістав кисет, пачку паперу й скрутив собі цигарку. Він довго морочився з запальничкою, зрештою вкинув її в кишеню, підійшов до жаровні, нахилився над нею, вихопив жаринку, підкинув її кілька разів на долоні, подув на неї, прикурив і кинув назад у жаровню.
Коли він знову прихилився до стіни будки, мирно пахкаючи цигаркою, Роберт Джордан довго дивився на нього крізь восьмикратний цейсівський бінокль. Потім опустив бінокль, склав його і заховав у кишеню.
Більше не дивитимусь на нього, сказав він собі.
Він лежав, і стежив за дорогою, і старався ні про що не думати. На сосні, що росла нижче на схилі, пирснула білка, і Роберт Джордан побачив, як вона побігла по стовбуру вниз, а тоді зупинилася, повернула голівку й глянула туди, де лежала людина, що спостерігала за нею. Він побачив білчині оченята, маленькі й блискучі, і хвіст, що сіпався від хвилювання. Потім білка плигнула на землю і кількома довгими стрибками — передні лапки підкуливши, розпушивши хвіст — опинилася біля іншого дерева. Стрибнувши на нього, вона ще раз оглянулася на Роберта Джордана, тоді сховалася за стовбуром. Потім Роберт Джордан анову почув її цокання й побачив, що вона розплаталася на одній з верхніх гілок, а хвіст її злегка сіпається.
Він знову перевів погляд униз, на будку вартового, що видніла між сосон. Йому захотілося, щоб білка була тут, у його кишені. Йому захотілося мати хоч що-небудь, що можна погладити. Він потер ліктями об глицю, але це було зовсім не те. Ніхто не знає, якою самотньою почуває себе людина, коли робить те, що роблю тепер я. Чому ніхто? Ось я знаю. Сподіваюся, хоч зайчик вибереться звідси щасливо. Ану, облиш. Так, так, Аякже. Але ж можна сподіватися, ось я й сподіваюся. Що я підірву міст як слід і що вона вибереться щасливо. Так буде. Певне ж. Саме так. Більше мені зараз нічого не треба.
Він лежав і дивився вже не на дорогу і не на будку вартового, а поверх усього, на далекі гори. Зовсім не треба думати, сказав він собі. Роберт Джордан лежав — нерухомо й дивився, як настає ранок. Він наставав дуже швидко — адже був кінець травня, і це був справді прекрасний літній ранок. Мотоцикліст у шкіряній куртці й шкіряному шоломі, з автоматом у чохлі біля лівого стегна переїхав через міст і почав підійматися дорогою вгору. Потім через міст пройшла санітарна машина і, проїхавши якраз під тим місцем, де лежав Роберт Джордан, теж стала підійматися дорогою вгору. І більше нічого. Він дихав пахощами сосни і чув плюскіт річки, міст тепер вимальовувався зовсім чітко й дуже гарно в ясному ранковому світлі. Він лежав за состою, поклавши автомат у згин лівої руки, й більше не дивився на будку вартового, і час минав, і коли вже здавалося, що нічого не буде, що нічого не може статися такого чудового травневого ранку, він раптом почув густий, глухий стугін бомб.
Тільки-но він його почув, тільки-но перші бомби гухнули десь далеко, навіть раніше, ніж громова луна встигла розкотитися по горах, він глибоко зітхнув і підняв автомат із землі. Рука його затерпла під вагою автомата, а пальці ворушилися нехотя, через силу.
Вартовий у будці підвівся, почувши гупання бомб. Роберт Джордан побачив, як він узяв гвинтівку й вийшов із будки, прислухаючись. Він стояв тепер посеред дороги, в променях сонця. Плетена шапочка з'їхала набакир, і сонце освітлювало його неголене обличчя, коли він задер голову, дивлячись у той бік, де літаки скидали бомби.
Туман уже розвіявся, і Роберт Джордан добре бачив чоловіка, що стояв посеред дороги й дивився на небо. Сонячне проміння, пробиваючись крізь верховіття сосон, освітлювало йому обличчя.
Робертові Джордану стало важко дихати, ніби груди йому стягли дротом, і, впершись міцніше ліктями в землю, відчуваючи пальцями пожолоблену поверхню ложа, він навів мушку, що стояла точно посеред прицільного прорізу, на груди вартовому і повільно натиснув на гачок.