Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Їх було четверо — він відразу побачив це, але тут-таки опустив очі, бо мусив стежити, щоб дріт не заплутався й не зачепився за який-небудь зовнішній виступ мосту. Еладіо серед них не було.
Роберт Джордан довів дріт до кінця мосту, накинув петлю на останню підпору й побіг до першого кам'яного придорожнього стовпця. Там він перерізав дріт і віддав кінець Ансельмо.
— Держи, viejo, — сказав він. — Ось так. Тепер ходімо зі мною назад до мосту. Ідучи, змотуй дріт. Ні, давай я сам.
Коло мосту він розпустив затягнену раніше петлю так, що дріт проходив тепер вільно й прямо до самісінького кільця гранати, до якого його було прикручено, й передав кінець Ансельмо.
— Іди з цим назад, до кам'яного стовпця, — сказав він. — Держи міцно, але вільно. Не тягни сильно. Як потягнеш надто сильно, міст підірветься. Compiendes? Розумієш?
— Атож.
— Держи обережно, але зависати не давай, бо заплутається. Держи легко й міцно, але дуже не тягни, поки не настане час. Comprendes?
— Гаразд.
— Коли настане час тягти, то саме тягни, а не шарпай.
Кажучи це, Роберт Джордан весь час дивився на шосе, яким поверталися рештки загону Пілар. Вони були вже зовсім близько, і він побачив, що Прімітіво й Рафаель ведуть Фернандо. Його, видно, поранило в пах, бо він ішов, притискаючи обома руками те місце, а старий і юнак підтримували його з обох боків. Праву ногу він волік, дряпаючи асфальт рантом черевика. Пілар з трьома гвинтівками дерлася схилом нагору. Роберт Джордан не бачив її обличчя, але голову вона держала якомога вище.
— Як тут у вас? — гукнув Прімітіво.
— Добре. Ми майже закінчили, — відказав Роберт Джордан.
Як у них — не варто питати. Коли він знову оглянувся, всі троє стояли край дорога і Фернандо хитав головою, відмовляючись іти вгору.
— Дайте мені гвинтівку, — почув Роберт Джордан його здушений голос.
— Ні, hombre. Ми тебе поведемо туди, де коні.
— Навіщо мені кінь? — сказав Фернандо. — Мені й тут добре.
Що було далі, Роберт Джордан не почув, бо заговорив із Ансельмо.
— Якщо підійдуть танки — підривай, — сказав він. — Але тільки тоді, коли вони вже в'їдуть на міст. Якщо панцирники — теж підривай. Коли в’їдуть на міст. А решту Пабло зуміє затримати.
— Я не буду підривати, поки ти там, під ним.
— Про мене не думай. Якщо треба буде підривати — підривай. Я прилаштую ще одну дротину і прийду сюди, тоді ми його разом підірвемо.
Він пустився бігцем до середини мосту.
Ансельмо бачив, як Роберт Джордан вибіг на міст — моток дроту на руці, автомат за спиною, плоскогубці на ремінчику біля зап'ястка. Ось він переліз через поручні й зник під мостом. Ансельмо, тримаючи кінець дротини в руці, в правій руці, присів за каменем і дивився вниз, на шосе й на міст. На півдорозі між ним і мостом лежав вартовий, сонце тепер пекло йому в спину — і здавалося, він зовсім осів під потоками проміння й розплатався на гладенькому асфальті шосе. Його гвинтівка лежала поряд, багнет був спрямований на Ансельмо. Старий дивився повз нього, на площину мосту, посмуговану тінями поручнів, і далі, туди, де дорога понад ущелиною завертала ліворуч і зникала з очей за стрімкою скелею. Він подивився на будку вартового на тому кінці мосту, тепер освітленому сонцем, потім, не забуваючи про кінець дроту, затиснутий у руці, повернувся в той бік, де Фернандо ще сперечався з Прімітіво й циганом.
— Киньте мене тут, — сказав Фернандо. — Мені дуже боляче, і кровотеча все не припиняється всередині. Я її відчуваю всередині, коли похитуюся.
— Ми тебе дотягнемо до лісу нагорі,— мовив Прімітіво. — Обійми нас за шию, а ми візьмемо тебе за ноги.
— Не варто, — сказав Фернандо. — Покладіть мене за цим каменем. Тут із мене стільки ж користі, як і нагорі.
— А як же, коли треба буде відходити? — сказав Прімітіво.
— Киньте мене тут, — сказав Фернандо. — Про те, щоб мені їхати отакому; й думати нічого. От і кінь зайвий вам буде. А мені тут дуже добре. Вони тепер скоро прийдуть.
— Ми можемо донести тебе до лісу, — сказав циган. —Нам це неважко.
Він, звичайно, прагнув якнайшвидше тікати, й Прімітіво теж. Але все ж вони дотягли його сюди.
— Ні,— мовив Фернандо. — Мені тут дуже добре. Що з Еладіо?
Циган підніс палець до голови, показуючи, куди влучила куля.
— Сюди, — сказав він. — Після тебе. Коли ми атакували пост.
— Покиньте мене, — сказав Фернандо.
Ансельмо бачив, що він дуже мучиться. Фернандо обома руками затискував рану в паху, голову відкинув на схил, ноги простяг. Обличчя в нього було землисте й зрошене потом.