Твори в 4-х томах. Том 3

Андрес і Гомес знову їхали дорогою на мотоциклі, але тепер уже світало. Як і раніше, держачись за переднє сидіння мотоцикла, який минав поворот за поворотом у сірому тумані, що огортав верхів'я гір, Андрес відчував швидку їзду; потім Гомес загальмував, і вони злізли з мотоцикла й стали поряд нього посеред дороги, що вилася вниз, і в лісі по ліву руку від них були танки, замасковані віттям. Ліс був зайнятий військом. Андрес побачив довгі ручки нош на плечах солдатів, що проходили мимо. Праворуч, під деревами, неподалік дороги, стояли три штабні машини, замасковані сосновим гіллям.

Гомес підкотив мотоцикл до однієї з цих машин, поставив ного під сосною і заговорив із шофером, що сидів тут-таки, біля машин, прихилившись спиною до дерева.

— Я проведу вас до нього, — сказав шофер. — Заховай свого мотоцикла і вкрий його ось цим. — Він показав на купу нарубаного віття.

Сонце щойно з'явилося над вершечками сосон, коли Гомес і Андрес пішли за шофером — його звали Вісенте — стежкою між соснами і вгору схилом до входу в бліндаж, з даху якого і далі, вгору, між деревами, тяглися дроти. Він зупинився біля входу, а шофер зайшов усередину. Андрес захоплено оглядав будову бліндажа, вхід до якого здалека скидався на звичайну яму на схилі горба; викопаної землі поблизу не було, і, стоячи біля входу, він бачив, що бліндаж глибокий, просторий і люди вільно ходять у ньому, навіть не нахиляючи голови під високою брусованою стелею.

Шофер Вісенте вийшов до них.

— Генерал там, нагорі, на вихідному рубежі,— сказав Вісенте. — Я віддав пакет начальникові його штабу. Він розписався. Ось на.

Він простяг Гомесові конверт, на якому стояв підпис. Гомес віддав конверта Андресові, той подивився на нього й запхнув за пазуху.

— Як прізвище того, хто підписав? — спитав він.

— Дюваль, — відповів Вісенте.

— Добре, — сказав Андрес. — Це один із тих трьох, кому можна було віддати пакета.

— Чекатимемо відповіді? — спитав Гомес.

— Треба б дочекатися. Але де буде Ingles та інші після мосту, де мені їх тепер шукати — тільки богові відомо.

— Ходімо посидимо, — сказав Вісенте, — поки генерал повернеться. Я почастую вас кавою. Ви, мабуть, голодні.

— Скільки танків, — сказав Гомес.

Він проходив повз накриті віттям, помальовані у брудно-зелений колір танки, від яких по встеленій глицею землі тяглися глибокі колії, що показували, де танки звертали з дороги й заїжджали в ліс. З-під соснового віття горизонтально стирчали дула сорокап'ятиміліметрових гармат; водії й стрільці в шкіряних пальтах і ребристих шоломах сиділи, прихилившись до дерев, чи спали на землі.

— Це резерв, — сказав Вісенте. — І ці війська теж резервні. Ті, що почнуть наступ, — нагорі.

— Багато їх тут, — мовив Андрес.

— Так, — сказав Вісенте. — Ціла дивізія.