Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Навряд чи наслідок Андресової подорожі був би інший, якби Андре Марті не затримав його й Гомеса і вони вчасно виконали б своє завдання. На фронті не було людей, наділених достатньою владою, щоб припинити наступ. Машину заведено надто давно, і зупинити її відразу було неможливо. В усіх велетенських військових операціях діє велика сила інерції. І якщо машина почала рухатися, зупинити її майже так само важко, як важко було пустити в рух.
Але цього вечора, коли літній чоловік у насунутому на очі береті ще сидів за картою, розгорнутою на столі, двері відчинились і до кімнати ввійшов російський журналіст Карков у супроводі двох інших росіян у цивільному — в шкіряних пальтах і кепі. Капрал неохоче зачинив за ними двері. Карков був перша значна особа, до якої йому вдалося доступитись.
— Здрастуйте, товаришу Марті,— зневажливо-іронічно сказав Карков шепеляво і, як звичайно, зневажливо й іронічно усміхнувся, показуючи жовті зуби.
Марті підвівся. Він не любив Каркова, але Карков, який приїхав сюди від «Правды» й мав прямий зв'язок зі Сталіним, був у той час однією з найзначніших фігур в Іспанії.
— Це ви, товаришу Карков! — відказав він.
— Готуєте наступ? — глузливо спитав Карков, кивнувши головою в бік карти.
— Тільки вивчаю його, — відповів Марті.
— Хто наступає? Ви чи Гольц? — спокійно запитав Карков.
— Як вам відомо, я тільки політичний комісар, — відповів йому Марті.
— Та що ви, — сказав Карков. — Не будьте такі скромні. Ви ж справжній генерал. У вас карта, польовий бінокль. Ви ж, здається, були колись адміралом, товаришу Марті? — Я був каноніром, — сказав Марті. Це була брехня. Насправді під час повстання він був старшим писарем. Але тепер він завжди думав, що був каноніром.
— Он як? А я гадав, що ви були просто писарем, — сказав Карков. — Я завжди плутаю факти. Характерна риса журналіста.
Двоє інших росіян не брали участі в розмові. Вони дивилися через плече Марті на карту і час від часу перемовлялися по-своєму. Марті й Карков після привітання перейшли на французьку.
— Для «Правды» факти краще не плутати, — сказав Марті.
Сказав різко, щоб якось повернути собі втрачену самовпевненість. Карков завжди «випускав із нього дух» (по-французькому dégonfler), і Марті, зустрічаючись з ним, нервував і боявся сказати зайве слово. Коли Карков розмовляв з ним, важко було повірити, що його, Андре Марті, послав сюди Центральний Комітет Французької комуністичної партії з важливими повноваженнями. І важко було повірити, що його особа недоторканна. Карков міг легко дозволити собі порушити цю недоторканність, дошкуливши до живого. Тепер Карков казав:
— Звичайно я перевіряю факти, перше ніж відіслати повідомлення в «Правду». В «Правде» я абсолютно точний. Скажіть, товаришу Марті, ви нічого не чули про якийсь там пакет, посланий Гольцові одним з наших партизанських загонів, що діють у районі Сеговії? Там перебуває один американський товариш, на прізвище Джордан, і від нього мають надійти відомості. У нас є дані про сутички в фашистському тилу. Він мав прислати донесення Гольцові.
— Американець? — запитав Марті. Той сказав — Ingles. То ось у чім річ. Отже, він помилився. І навіщо ті дурні до нього звернулися?
— Атож, — Карков глянув на нього зневажливо. — Молодий американець, він не дуже розвинутий політично, але чудово знає іспанців і дуже досвідчений у партизанських справах. Віддайте мені те донесення, товаришу Марті. Воно й так дуже затрималося.
— Яке донесення? — запитав Марті. Запитання було дурне, і він сам зрозумів це. Але він не міг відразу визнати своєї помилки і сказав так тільки для того, щоб відтягти принизливу хвилину.
— Те, що лежить у вашій кишені. Донесення Джордана Гольцові,— крізь зуби сказав Карков.
Андре Марті вийняв з кишені пакет і поклав його на стіл. Він глянув Каркову просто в очі. Ну, гаразд. Він помилився, і тепер уже нічого не вдієш, але принижуватися до визнання власної поразки він не хотів.
— І перепустку, — тихо сказав Карков.
Марті поклав перепустку поряд із пакетом.
— Товаришу капрале! — гукнув Карков по-іспанському.
Капрал відчинив двері й увійшов до кімнати. Він скинув оком на Андре Марті, що дивився на нього, як старий кабан, зацькований собаками. На його обличчі не було ні страху, ні приниження. Він був злий, і якщо й зацькований, то ненадовго. Він знав, що цим собакам з ним не впоратися.
— Віддайте це тим двом товаришам, що у вашій вартівні, і скажіть їм, як проїхати до штабу генерала Гольца, — мовив Карков. — Їх і так задовго тримали тут.