Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
15. За прострочення виплати ренти платник ренти несе відповідальність у вигляді сплати одержувачеві ренти процентів (ст. 736 ЦК). Звідси непрямо випливає, що інші види відповідальності на платника ренти не поширюються (зауважимо, що взагалі проценти, крім передбачених ст. 625 ЦК, до категорії відповідальності не належать, тому ст. 736 ЦК мала бути сформульована так: «За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти в розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК, якщо інший розмір процентів не передбачений договором». При такому формулюванні виключаються сумніви в тому, як визначати розмір процентів). Але правило, що непрямо випливає із текстуально закріпленого спеціального правила і виявляється при тлумаченні висновком a contrario, не може суперечити загальним правилам ст. 22, 623, 625 ЦК. Тому не виключається індексація суми ренти, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК, а також стягнення з платника ренти збитків, завданих простроченням виплати ренти (зауважимо, що ч. 1 ст. 535 ЦК до таких відносин застосовуватись не може в зв’язку з відмовою законодавця від категорії неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).
16. «У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред’явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів» (ч. 1 ст. 1106 ЦК). Перше речення у цитованому законодавчому тексті наведене тут тільки для того, щоб показати, наскільки поширене включення до актів цивільного законодавства зайвих спеціальних правил, які тільки повторюють загальні положення, в тому числі і конституційні. Із положення, сформульованого в другому реченні ч. 1 ст. 1106 ЦК, непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена тут правова норма, згідно якої інші вимоги чекодержатель до платника за чеком пред’явити не може. Але цей припис не може застосовуватись усупереч загальним правилам ч. 2 ст. 22 і ст. 623 ЦК, які покладають на боржника обов’язок відшкодувати не тільки витрати, здійснені кредитором з метою відновлення свого порушеного права, а й інші види збитків, а також усупереч частині 2 ст. 625 ЦК, яка передбачає не тільки сплату боржником за грошовим зобов’язанням відсотків за прострочення виконання такого зобов’язання, а й сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
17. Ст. 390 ЦК встановлює спеціальні правила про розрахунки у разі витребування майна із чужого незаконного володіння. Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена правова норма, відповідно до якої інші розрахунки при цьому не здійснюються, в тому числі власником не можуть бути пред’явлені вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди. Але така правова норма лише логічно закріплена в ст. 390 ЦК, виявляється при тлумаченні висновком a contrario, а тому не може застосовуватись усупереч загальному правилу, текстуально закріпленому в ч. 3 ст. 386 ЦК, яке дає власникові право на відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої йому шляхом порушення права власності. Отже, власник, право якого порушене, крім прав, передбачених ст. 390 ЦК, має і право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Інша справа, що суми, отримані власником відповідно до ст. 390 ЦК, мають бути зараховані при визначенні розміру майнової шкоди, яка підлягає стягненню на користь власника.
18. У силу ч. 4 ст. 369 ЦК правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Виникає питання про те, чи можливе застосування до правочинів, вчинених одним із співвласників майна, що перебуває у спільній сумісній власності, загальних правил про підстави недійсності правочинів. Юристи, що оволоділи мистецтвом тлумачення актів цивільного законодавства, керуючись інтуїцією, дають відповідь, що така можливість не виключається. Така відповідь є правильною, але вона потребує додаткової аргументації, яка має бути такою. Із ч. 4 ст. 369 ЦК непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої правочини щодо розпорядження спільним майном, вчинені одним із учасників спільної сумісної власності, не можуть визнаватись недійсними з інших підстав. Але правова норма, яка непрямо випливає із спеціального правила і виявляється при тлумаченні висновком а contrario, не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленим загальним правилам, що визначають підстави недійсності правочинів. Отже, правочин, який вчинений одним із співвласників і стосується розпорядження спільним майном, може бути визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК та інших правил, що встановлюють підстави недійсності правочинів.