Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Задоволення такої вимоги покупця не може ставитись під сумнів з огляду на невизначеність можливості виконання судового рішення, яким така вимога задоволена. По-перше, виконання такого рішення суду може бути забезпечене шляхом арешту майна боржника. По-друге, питання про можливість виконання рішення суду не повинне вирішуватись при прийнятті такого рішення. Якщо позивач просить суд про захист його права у певний спосіб, і встановлено факт порушення, а спосіб захисту права, обраний позивачем, відповідає передбаченим законам способам захисту права, суд не може відмовити у позові з огляду на проблематичність виконання судового рішення.
13. «Якщо позичкодавець не виконує обов’язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків» (ст. 830 ЦК). В одній із дисертацій без будь-яких застережень зазначається на те, що правило ст. 830 ЦК є спеціальним, що виключає пред’явлення вимоги про виконання в натурі обов’язку передати річ у користування відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 620 ЦК. Видається, однак, що питання про застосування положень названих статей має вирішуватись у протилежний спосіб. Із ст. 830 ЦК непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої користувач своє право захищати в інший спосіб, ніж це передбачено цією статтею, не може. Але це правило не підлягає застосуванню всупереч правовим нормам, що текстуально закріплені в п. 5 ч. 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 620 ЦК. Тому користувач на захист свого права може пред’явити як вимоги, передбачені ст. 830 ЦК, так і вимогу про примушення до виконання в натурі обов’язку передати річ у безоплатне користування, як це передбачено п. 5 ч. 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 620 ЦК.
14. Ч. 2 ст. 997 ЦК («якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред’явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором») встановлює підстави, за наявності яких у страховика та страхувальника виникає право на відмову від договору страхування. В абзаці першому ч. 3 тієї ж статті («страхувальник або страховик зобов’язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором») встановлюється порядок реалізації сторонами договору страхування права на відмову від договору. В абзаці другому ч. 3 ст. 997 ЦК («страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом») законодавець повертається (досить нелогічно) до права страховика на відмову від одного із видів договору страхування — договору особистого страхування. Відмова страховика від такого договору забороняється без згоди страхувальника, який не допускає порушення договору. Із цього законодавчого положення при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена в ньому правова норма, згідно якої страховик може без згоди страхувальника відмовитись від договору страхування, який не є договором особистого страхування, хоч би страхувальник і не допускав порушення договору. Тим більше він має право на відмову, якщо страхувальник припустився порушення, хоч би воно і було неістотним, як того вимагає ч. 2 ст. 651 ЦК. Ця правова норма лише логічно закріплена в абзаці другому ч. 3 ст. 997 ЦК, виявляється при тлумаченні висновком a contrario, а тому не може застосовуватись переважно перед правовими нормами, які текстуально закріплені ст. 651 ЦК і встановлюють підстави розірвання договору.