Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Так, Вищий господарський суд у постанові від 19 грудня 2007 р. у справі № 1632 відтворює мотивування рішення суду першої інстанції яким визнається можливість застосування до страховика заходів відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК. В іншій постанові (від 24 січня 2007 р. у справі № 8-256) Вищий господарський суд залишив у силі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими за страховиком визнане право на застосування до страховика заходів відповідальності, передбачених ст. 625 ЦК.
6. Спеціальним правилом абзацу другого ч. 2 ст. 1282 ЦК передбачена можливість «накладення» (таке слово використовується в цій частині) стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, якщо спадкоємці не виконують свого обов’язку одноразовим платежем задовольнити вимоги кредитора спадкодавця у встановлених межах. Із цього спеціального правила непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким звернення («накладення») стягнення на інше майно спадкоємця (крім того, яке в порядку спадкування було передане йому в натурі) не допускається, в тому числі, якщо передане спадкоємцям в натурі не збереглося або було відчужене. Але це правило лише непрямо випливає із спеціального правила, виявляється при тлумаченні висновком a contrario, а тому воно не може застосовуватись усупереч загальним правилам ст. 52 Закону «Про виконавче провадження» і Додатку до цього Закону, відповідно до яких стягнення за позовом кредитора може бути звернене і на інше майно боржника (спадкоємця) за винятками, встановленими Додатком до названого Закону (при тому, що відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця обмежується вартістю майна, отриманого у спадщину; як це передбачено ч. 1 ст. 1282 ЦК).
Якщо ж висновок від протилежного при тлумаченні ч. 2 ст. 1282 ЦК не використовувати, а тлумачити її «оптом» (без виокремлення в такому законодавчому положенні правової норми, закріпленої текстуально, і правової норми, закріпленої логічно), тоді стверджують, що в ч. 2 ст. 1282 ЦК закріплена спеціальна правова норма, що підлягає переважному застосуванню перед загальною правовою нормою, що передбачена ст. 52 Закону «Про виконавче провадження».
7. Відповідно до ч. 5 ст. 1274 ЦК відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, що названі в цій частині. При цьому названі ст. 225, 229-231, 233 ЦК. Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким з інших підстав відмова від прийняття спадщини не може бути визнана недійсною. Це стосується, зокрема відмови від прийняття спадщини без згоди батьків і органу опіки та піклування. Із ч. 5 ст. 1274 ЦК також непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким до відмови від спадщини не застосовується ч. 1 ст. 224 ЦК («правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним»). Слід також пояснити, що відповідно до ст. 71 ЦК опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав підопічного, а піклувальник не має права давати згоду на вчинення неповнолітнім правочинів, спрямованих на відмову від їх майнових прав без дозволу органу опіки та піклування.
Але наведені вище правові приписи, які непрямо випливають із ч. 5 ст. 1274 ЦК, не можуть застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст. 222, ст. 224 ЦК. Це означає, що: 1) відмова від спадщини, здійснена опікуном без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 71 і ст. 224 ЦК; 2) відмова неповнолітнього від спадщини, здійснена за наявності згоди піклувальника, але за відсутності дозволу органу опіки та піклування, є нікчемною відповідно до ч. 2 ст. 71, ст. 224 ЦК; 3) відмова неповнолітнього від спадщини, здійснена за наявності згоди батьків (усиновлювачів), але за відсутності згоди органу опіки та піклування, підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК; 4) відмова неповнолітнього від спадщини, здійснена без згоди батьків, підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 2 ст. 222 ЦК.