Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Зближення з Римом, особливо після римсько-боспорської війни, і статус союзника накладали на Боспор певні обов'язки. Він брав участь у комплектуванні підрозділів допоміжних військ, які входили до складу римської регулярної армії, а також у війнах імперії з даками за часів правління Траяна[951]. Відомі боспорські війська у складі римської армії у II ст. Боспорські лучники й солдати, озброєні списами, 136 р. брали участь у бойових діях проти аланів [Аrr. Ocies. с. Alanos, 3, 18]. Боспорська ала відома у Дакії, а Боспорські когорти дислокувалися у Вірменії та Паннонії[952].

Проте, незважаючи на стійкі політичні контакти з імперією, процес романізації майже не торкнувся основної маси боспорян. Романізація найбільше позначилася на політичному житті Боспору, на військовій справі й дуже мало вплинула на спосіб життя і традиційну культуру широких верств боспорського населення. Показово, що в боспорській просопографії лише 5% імен були римськими[953]. Певно, як і в інших містах Північного Причорномор'я та Сходу, найсприятливішою до римських традицій була соціальна верхівка населення і боспорські царі.

Глибока соціально-економічна криза охопила життя на Боспорі наприкінці II — на початку І ст. до н. е. Але з середини І ст. до н. е. почалася поступова стабілізація економіки. За даними археологічних знахідок, у І ст. простежується відродження економіки, що відбилося насамперед на зростанні будівництва не тільки у великих містах, а й на периферії, де активно будувалися фортеці[954].

Основою економіки Боспорської держави у перших століттях нової ери, як і раніше, залишалося сільське господарство, зокрема вирощування зерна і бобових. Вивчення типології сільських поселень Боспору показало, що за плануванням вони досить різноманітні. Це дає змогу припускати, що землекористування і землеволодіння було неоднаковим[955]. На жаль, характер землеволодіння на Боспорі вивчено ще недостатньо, але можна говорити про те, що тут існували різні категорії земель, які оброблялися як вільним, так і залежним населенням держави.

Верховним власником землі на Боспорі був цар. Він розпоряджався усіма землями, захопленими внаслідок приєднання до царства територій ту земних варварських племен [Pol. St., XX, 25; VI, 9, 3][956]. З царського фонду надавалися землі не тільки боспорській знаті, а й новим переселенцям, як це мало місце у випадку з каллатійцями [Diod., XX, 25][957]. Частиною землі володіла знать, причому на території великих землеволодінь, у першу чергу, очевидно, будувалися садиби або вілли. Це особливо помітно у II ст. до н. е. — І ст.[958]. Крім цього, у перші століття частина сільськогосподарських угідь перебувала у володінні звичайних громадян і являла собою дрібне землеволодіння античного типу. Залишки таких наділів простежені на плато між Чокракським озером і с. Золоте, а також на мисі Казантип[959]. Поряд із землею громадян існували й землі храмів, яким протегували боспорські царі. Таким чином, характер землеволодіння на Боспорі був близьким до того, що склався на території елліністичних монархій у попередній історичний період[960].