Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 72. Зображення катафрактарія з роспису боспорського склепу (1873 р.). Перша половина II ст. до н. е.

Завдяки втручанню римських військ близько 45/46 рр. Мітридата VIII було скинуто з престолу, на який за велінням Клавдія було посаджено Котіса І. Мітридат, який утік до дандаріїв, однак, не примирився з втратою влади і, після відплиття основної частини римських військ з Боспору, знов почав боротьбу з Котісом. Унаслідок рішучих дій боспорських військ, що були вірні Котісу, та активної діяльності Г. Юлія Аквіли, який командував римськими допоміжними військами, військо Мітридата знову було розбите, а його самого 49 р. видав римлянам цар аорсів Євнон [Тас. Ann., XII, 21]. Мітридата було доставлено у Рим, де він жив до 68 р., аж до страти за участь у змові проти імператора Гальби.

Воєнні дії на території Боспору поділяються на два етапи. У бойових діях першого брав участь увесь римський експедиційний корпус під командуванням легата Мезії А. Дідія Галла. Після втечі Мітридата з Пантикапею, мезійські війська було виведено з території Боспору, а контроль за царством здійснювала адміністрація провінції Віфінія-Понт. На цей час в її статусі сталися принципові зміни. У перші роки війни вона була сенатською і не мала значних військових сил[935]. З 48 р. Віфінія-Понт перейшла під безпосередній імператорський контроль. Причому замість намісника Кадія Руфа у провінцію було призначено імператорського прокуратора Юнія Цилона й надіслано додаткові римські війська [Ios. FI. Bell. Jud., XIX, 9, 2]. Отже, після виводу військ під командуванням А. Дідія Галла Боспор перейшов під контроль прокуратора Віфінії-Понта Юнія Цилона, а мезійські війська змінили загін під командуванням Юлія Аквіли. Саме цей загін разом з військами, що залишилися вірними Котісу І, на другому етапі війни не дозволили Мітридату VIII повернути собі престол.

Юній Цилон, який здійснював загальне керівництво бойовими діями і забезпечував дипломатичне прикриття, а також відіграв важливу роль у переговорах стосовно видачі повсталого боспорського царя, був нагороджений консульськими відзнаками, а Г. Юлій Аквіла отримав преторські [Тас. Ann., XII, 17][936].

Таким чином, успішне для Риму закінчення війни з Боспором мало важливі наслідки для всього Північного Причорномор'я. З утвердженням на боспорському престолі Котіса І (45/46—62/63 рр.) усе Чорноморське узбережжя, за винятком невеликої частини Колхіди, перебувало під прямим або посереднім римським контролем. Подальші зусилля Риму спрямовувалися лише на збереження г посилення цього контролю. Після римсько-боспорської війни остаточно склалася його система. Боспорське царство тепер управлялося намісниками провінції Віфінія-Понт, а західна частина регіону, в тому числі Тіра, Ольвія і Херсонес, підпорядковувалися легатам провінції Мезія.

Після смерті Нерона на Боспорі було відновлено карбування монет від імені Рескупорида І, сина Котіса (68/69—91/92 рр.), причому на цих монетах містилася монограма боспорського правителя, а також портрети імператора Веспасіана і його сина Тіта. Показово те, що у написі під статуєю Веспасіана, яку було встановлено Рескупоридом у Фанагорії, імператор іменувався «володарем усього Боспору» [КБН, 1047]. Однак трохи пізніше на золотих статерах Рескупорида І з'являється його повне ім'я, що може розглядатися як вияв певної самостійності царя. Це якоюсь мірою, мабуть, відбиває тимчасові невдачі Риму за часів правління Доміціана у боротьбі з даками на Дунаї, але все ж немає ніяких підстав стверджувати, що боспорські царі прагнули розірвати свої відносини з імперією.

Незважаючи на зближення з Римом, життя населення Боспору у перших століттях нової ери було дуже тривожне і багате на військові сутички. З рубежу І—II ст. на Боспорі провідну роль починають відігравати збройні сили, причому у військовій організації держави значне місце посідали воєнно-релігійні братства-фіаси[937]. У II — на початку III ст. Боспорське царство переживало етап свого нового розквіту[938].