Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У 30—40-х роках III ст. Боспорське царство переживало смугу варварських навал. У цей час гинуть у пожежах Горгіппія, Танаїс та низка сільських поселень на азіатському боці Боспору. Цікаво, що у цих подіях провідну роль відіграли варвари, які просувалися зі сходу й південного сходу[943]. На користь цього висновку свідчить хронологія монет з двох скарбів, знайдених на Таманському півострові[944]. З середини III ст. на Боспорі починається новий етап розвитку, пов'язаний із вторгненням на його територію войовничих варварських дружин, що призвело до посилення їхнього впливу на соціально-економічне й культурне життя населення держави.

Рис. 73. Боспорські монети. Перше сторіччя н. е.

Одним з найважливіших питань боспорської історії є характер взаємовідносин боспорських царів з імперією. Ще Фарнак за свої заслуги перед Римом одержав від Помпея титул «друга і союзника римлян». Згодом цей титул носили майже всі боспорські правителі династії Тіберіїв Юліїв. Цей титул був не тільки відзнакою союзних відносин, а й умовою проримської політики Боспору. Свідченням васальної залежності боспорських царів від імперії були портретні зображення правлячих римських імператорів на золотих монетах, які карбувалися на Боспорі. Цікаво, що золоті монети Аспурга дуже нагадують ауреуси, що карбувалися на монетних дворах Малої Азії[945].

Культ римських імператорів на Боспорі фіксується за часів правління Котіса І, хоча перші ознаки обожнювання видатних людей імперії з'явилися ще в І ст. до н. е.[946]. Від початку правління Котіса І до першої чверті III ст. в офіційному титулі боспорських царів згадувалася посада архірея — верховного жерця імператорського культу. Тобто, цей культ мав державний характер і був не стільки релігійним, скільки політичним явищем. Його відправлення на Боспорі повинно було демонструвати римській адміністрації лояльність боспорських правителів до імператора і до імперії в цілому.

За правління Нерона на Боспорі почалося карбування монет з монограмою Котіса І і зображенням правлячого імператора. Це дало змогу дослідникам припустити, що Рим планував об'єднання Боспору з колишнім Понтійським царством і створення нової провінції, куди мали увійти Колхіда, а також землі геніохів[947]. Однак з цим погодитися важко, бо таке об'єднання потребувало великих коштів і численних військових сил, яких на той час імперія не мала[948]. Очевидно, Нерон, який задумав похід у Кавказьку Албанію, проводив активну зовнішню політику в Північному Причорномор’ї, бо намагався укріпити тили римської армії, що готувалася до цієї акції. Саме у зв'язку з цим він посилив контроль за Боспором, сподіваючись використати його збройні сили у бойових діях на Кавказі. Але ці плани не здійснились. Після смерті Нерона римська адміністрація продовжувала свою традиційну політику і використовувала Боспор як васальне царство, якому періодично надавалася економічна допомога.