Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Певна річ, що без винятків не обходиться — жінки, які сідають у класовий ліфт «нагору», зазвичай покірніші і щосили намагаються «відповідати» чоловікові. З-поміж іншого, вони іноді так стараються перейняти панську вимову, лексику, смаки, звички та манери, що зопалу не зауважують важливі нюанси. Вони можуть обирати правильний одяг, але неправильно його комбінують, казати правильні слова, але не в тому контексті, вирощувати правильні квіти, але в неправильних горщиках. У них виходить якась карикатурна анаграма на панство. Це виглядає штучно, соромить свекрів і відштовхує рідних батьків. Подекуди надмірні старання гірші за відсутність старань. До того ж це суперечить правилу про те, що важливо не бути надто серйозним.
Необов’язково шлюбитись із класовим антиподом, щоб породити конфлікти та незгоди. Англійці більше гордують «сусіднім» класом, ніж тим, що знаходиться на протилежному кінці класової драбини. Панам, наприклад, більше дошкуляють мідлівські манери, аніж звички робочого класу. Кордон між мідлами та верхівкою середнього класу рясніє пастками, і перетнути його чи не найважче з усіх рубіконів.
Міф про чоловічу суперсилу робочого класу
Деякі панянки мліють від хлопців з робочого класу. А причина принаймні частково в тому, що існує повсюдне переконання, нібито вони кращі та витриваліші коханці, аніж хлопці з середнього чи вищого класів. Теорія, однак, не доведена на практиці. Можливо, хлопці з робочого класу починають статеве життя трохи раніше, аніж їхні товариші згори, та нема жодних підстав вважати, що вони кохаються частіше і краще вдовольняють своїх партнерів / партнерок. Чудо-потенція та сексуальна розкутість плебеїв — це міф, нав’язаний освіченому середньому класові такими особами як Д. Г. Лоуренс та Джон Озборн, а також сюжетами з софт-порно, де пані тільки те й роблять, що мріють про гарячих пожежників, будівельників та мийників вікон. Міф про чоловічу суперсилу пролетарів підігріла ще й нова мода на «пацанів» і «пацанську культуру», яка пропагує традиційні, питомо робітничі маскулінні цінності та інтереси (футбол, автомобілі, цицьки, пиво і т. д.).
Живучість цього міфу, як на мене, тримається на помилкових умовиводах: брутально-грубі загравання, більш притаманні люмпену, сприймають за ознаку небувалої сексуальної енергії, а скромні-сором’язливі залицяння панóчків вважають ознакою слабосилості в ліжку. Та правда в тому, що обидві флірт-стратегії свідчать всього лиш про «соціальну не-дужість» та несміливість у вираженні сексуальних бажань. Ні перша, ні друга стратегія не є надійним показником сексуальних апетитів чи вправності в ліжку. Та й вибір стратегії залицянь залежить не так від класової приналежності англійця, як від кількості спожитого алкоголю: всі англійці вірять у чудодійну розгальмовувальну силу «вогняної води»; пани з вищих класів свято вірять, що з її поміччю обернуться на спокусливих та грубих бруталів, на кшталт тих пролетарських секс-ідолів, яким не відмовить жодна жінка!
І нарешті в ліжко…
А як же сам секс? Дехто з вас, мабуть, почувається трохи ошуканим — я ж назвала розділ «Правила сексу», а весь час пишу про гумор, флірт, класову ендогамію і таке інше, але ні слова, окрім розвінчання міфу про секс-гігантів з робочого класу, не сказала про те, які англійці в ліжку. Власне, про те, чим в сексуальному плані ми відрізняємося від іноземців, я теж нічого не розповіла.
Причин тут дві. По-перше, мені, англійці, вся ця розмова трохи занадто особиста і незручна, тож я відтягую момент як можу (Якби ви були тут, у мене вдома, то я б завелась на тему погоди і сказала б: «Піду-но я поставлю чайник!».) По-друге, я маю проблему з, е-е-е, як би це сказати? З даними. Метод включеного спостереження — дуже дієвий, але я ніяк не можу його застосувати до вивчення сексу: метод спостереження не пасує, адже не годиться підглядати за коханцями, а метод заангажованої участі не підходить, бо не може ж дослідник мати секс зі всіма репрезентативними одиницями народу та іноземцями для компаративістичного крос-культурного аналізу. Звісно, бувало, що антропологи вступали в інтимні стосунки із своїми піддослідними (мій батько розповідав, що колись такі стосунки жартома називали «культурним проникненням»), але цього ніколи не схвалювали. Мені видається, що метод заангажованого спостереження можна застосувати, якщо антрополог — як-от я — вивчає власну культуру: в мене, ясна річ, були бойфренди-англійці, були й іноземці, але їх надто мало, щоб говорити про наукову репрезентативність вибірки. Що ж стосується достеменно досвіду, то я не маю права говорити від імені усіх жінок-англійок.