Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Уряд vs окупаційна військова адміністрація

З перших днів перебування при владі адміністрація Скоропадського опинилася між Сциллою та Харибдою: необхідністю виконання обов’язків, взятих на себе попереднім політичним режимом у Бресті та відсутністю економічних та/або адміністративних можливостей ці зобов’язання виконати.

Залежність гетьманської адміністрації від командування окупаційної, насамперед німецької, військової влади, принаймні впродовж травня—серпня, є незаперечним фактом. Весь комплекс питань, пов’язаних із взаємодією з її найвищим командуванням постійно перебував у фокусі уваги всіх складів урядів УД.

Документи виразно засвідчують — ці стосунки з українського боку дуже важко назвати сервільними. Навряд чи їх можна було назвати і партнерськими, але, тим не менше, уряди поводилися більш ніж гідно, намагаючись чітко розмежувати сфери компетенції військової та української цивільної влад, врегулювати економічні, але не тільки, стосунки між країнами, визначені Брестською угодою. До слова, про ратифікацію її гетьман та уряд погодилися лише 10 вересня!

3 травня, уряд заслухав заяву міністра закордонних справ «про затвердження усіх законновідбувшихся до цього часу договорів та угод із іноземними державами», про «відкликання представників держав», а також мирну делегацію, відряджену до Курська для перемовин з більшовиками. Ухвалили: всі угоди затвердити, представників у Курську, Берліні та Бухаресті «відкликати», а у Відні та Константинополі — «тимчасово залишити». Затвердивши угоди на папері, почали були відшкодовувати ресурси для їх реалізації. Розв’язання гетьманські фінансисти шукали впродовж трьох тижнів. 25 травня світ побачив «Закон про відкриття кредиту для виконання договорів з Центральними державами», згідно з яким «заднім числом» Міністерству продовольчих справ надали більше 230 млн (якщо точно — 230 025 000 карб.) «на заготовку в травні місяці хліба, худоби, яєць, продуктів садівництва і городини і мішків для вивозу до Центральних держав..., забезпечивши зазначений кредит зобов’язанням Державної скарбниці, депоніруємим в Державному банку»[124].