Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Виборчий закон

Завершення війни поставило перед Скоропадським гостре питання про легітимацію його режиму. За умов військової окупації питання це практично в порядку денному не стояло — легітимним правителем України був той, кого підтримувала німецько-австрійська збройна сила.

15 жовтня голова уряду доповів колегам про особистий лист голови держави, в якому той «вважає своєчасним приступити до вироблення закону про вибори до Державного Сойму». Результат отримали вже 20 листопада. Розглянувши представлений законопроект, уряд визнав скликати Сойм до 15 лютого 1919 р., а сам закон в остаточній редакції розглянути до 5 грудня.

Виборчий закон, підготовлений Спеціальною комісією при Міністерстві внутрішніх справ, став одним з найважливіших, системоутворюючих державних документів. Засадничий принцип — загальне виборче право. Вибори запланували на 15 лютого 1919 р., у зв’язку з чим було підготовлено проект поділу країни на 251 виборчий округ[112].

Процес підготовки до виборів очолив не хто інший, як Василенко. Сучасний дослідник інформує: «У листопаді—грудні 1918 р. М. П. Василенко очолював комісію по розробці проекту положення про вибори до Українського Державного Сойму. Комісія провела 16 засідань, на яких точилися гострі дебати щодо майбутнього України. М. П. Василенко обстоював необхідність федерування з Росією, але за умови попереднього уконституювання України як самостійної держави... Зокрема, Сойм не одержував прав і повноважень Установчих зборів, кадети відверто боялися, що в такому разі можна «відкрити двері у невідоме майбутнє, штучно підтримувати революційний рух». Тому, на думку М. П. Василенка, треба було спочатку ухвалити Конституцію, а за Соймом залишити функції законодавчого органу. Щоб відсіяти від виборчого процесу радикальну молодь, був установлений досить високий віковий ценз виборців — 25 років, але зберігалась формула загального, прямого, рівного і таємного виборчого права»[113].