Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Звичайно, я завжди знала, що ви не кохаєте мене так, як я вас, — простогнала вона.
— Боюся, що це одвічна проблема, — озвався Філіп. — Завжди в парі хтось кохає, а хтось дозволяє обожнювати себе.
Він подумав про Мілдред, і гострий біль розітнув серце. Нора довго не відповідала.
— Я була такою нещасною, а моє життя перетворилося на справжню муку, — сказала вона нарешті.
Жінка розмовляла не з Філіпом, а з собою самою. Кері ніколи раніше не чув, аби вона жалілася на життя зі своїм чоловіком чи бідність. Він завжди захоплювався хоробрістю, яку вона демонструвала навколишньому світові.
— А потім з’явилися ви й були до мене таким добрим. Я обожнювала ваш розум, і це справжній дарунок небес — знайти людину, в яку можна вірити. Я кохала вас і не думала, що все колись скінчиться. А я ні в чому не винна.
На обличчі знову з’явилися сльози, але тепер Нора краще володіла собою і прикрила обличчя Філіповою хустинкою. Вона намагалася контролювати себе.
— Дайте мені ще водички, — попросила жінка і витерла очі.
— Шкода, що я виглядаю справжньою дурепою. Я просто не була готова.
— Мені страшенно шкода, Норо. Я хочу, аби ви знали, що я страшенно вдячний вам за все.
Філіп не розумів, що вона в ньому знайшла.
— Ох, завжди одне й те саме, — зітхнула жінка. — Якщо хочеш, аби чоловік гарно до тебе ставився, потрібно по-свинськи поводитися з ним; а якщо поводитися з ним як слід, він змусить тебе страждати.
Нора підвелася з підлоги і сказала, що мусить іти. Подивилася на Філіпа довгим спокійним поглядом, а тоді зітхнула.
— Усе так заплутано. Що відбувається?
Філіп раптом наважився:
— Гадаю, краще розповісти вам правду; не хочу, аби ви погано про мене думали: зараз ви зрозумієте, що я нічого не можу вдіяти. Мілдред повернулася.
На обличчі в Нори знову заграв рум’янець.
— Чому ви мені одразу не сказали? Я, безсумнівно, заслуговую знати правду.
— Мені не вистачало сміливості.
Жінка подивилася в дзеркало і поправила капелюшок.
— Викличете мені кеб? Схоже, я зараз не в змозі йти пішки.
Філіп пішов до дверей і зупинив екіпаж, що саме проїжджав; але коли Нора вийшла за ним, його налякало її бліде обличчя. Рухи жінки були такими важкими, наче їй раптово додалося років. Вона виглядала такою хворою, що хлопець не наважився відпустити її саму.
— Я поїду з вами, якщо не заперечуєте.
Нора нічого не відповіла, тож він сів у кеб. Вони мовчки проїхали міст і вбогі вулички, на яких галасливо гралися діти. Діставшись додому, жінка не одразу вийшла. Здавалося, їй не вистачало сил, аби змусити ноги рухатися.
— Сподіваюся, ви пробачите мені, Норо, — озвався Філіп.
Жінка подивилася на нього, і на її очах знову заблищали сльози, але вона змусила себе всміхнутися.
— Бідолашний, ви так турбуєтеся про мене. Не варто непокоїтися. Я вас не звинувачую. Зі мною все буде гаразд.
Швидким легким рухом вона погладила Філіпове обличчя, щоб показати йому, що не сердиться; її дотик був ледь відчутним, а потім Нора вистрибнула з екіпажу й забігла до будинку.
Філіп заплатив кучерові й подався пішки до помешкання Мілдред. На серці чомусь було неспокійно. Філіп почав звинувачувати себе. Але чому? Він не знав, як іще міг вчинити. Минаючи крамничку з фруктами, згадав, що Мілдред полюбляє виноград. Він так радів можливості продемонструвати свою любов, задовольняючи будь-яку її примху.
72
Наступні три місяці Філіп щодня приходив до Мілдред. Він приносив із собою підручники і, попивши чаю, працював, поки дівчина лежала на канапі, читаючи романи. Іноді він підводив погляд і кілька хвилин дивився на неї, і тоді на його обличчі розцвітала щаслива усмішка. Мілдред відчувала, що Філіп розглядає її.
— Не гайте час, витріщаючись на мене, дурнику. Продовжуйте працювати, — казала вона.
— Ви справжнісінький тиран, — озивався він весело.
Коли хазяйка квартири приходила, щоб накрити на стіл для вечері, хлопець відкладав книжки і радісно з нею базікав. Це була проста жіночка середніх років із чудовим почуттям гумору і гострим язичком. Мілдред швидко з нею потоваришувала і розповіла детальну, хоча й неймовірну історію про обставини, через які опинилася в такій халепі. Доброзичлива жінка розчулилася і щосили намагалася полегшити долю дівчини. Через свою порядність Мілдред наполягла, щоб Філіп назвався її братом. Вечеряли вони разом, і юнак радів, коли вдавалося замовити щось, що задовольняло примхливий апетит дівчини. Він зачаровано дивився, як вона сидить навпроти нього, і час від часу, не в змозі більше стримувати радість, брав долоню коханої в руку і потискав її. Після вечері Мілдред умощувалася в кріслі біля каміна, а Філіп сідав на підлогу поруч із нею, притискався до її колін і палив люльку. Часто вони не перекидалися жодним словом, і подеколи Кері помічав, що дівчина задрімала. Він не наважувався поворухнутися, щоб не розбудити її, і тихенько сидів, ліниво дивлячись на вогонь і насолоджуючись своїм щастям.