Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
По цих словах Орик замовк, та Ерагон, що аж згорав від цікавості, не дав йому довго мовчати:
— І що сталося далі?
— О… Як не дивно, але мені все-таки пощастило вбити награ, хоч той кабан і поранив мене в плече та ще й закинув на гілляку найближчого дерева. І Вреншрргн були змушені нести до Брег Холда нас обох, і мене, і його. Ротгар був неабияк подивований моєю сміливістю, проте весь наступний місяць я провалявся в ліжку… І це попри те, що наді мною чаклували найкращі знахарі клану. Кілька разів мене заходив провідати сам Ротгар, постійно повторюючи, що це гідне покарання за те, що я не послухав його наказу.
Ерагон якусь мить пильно поглядав на гнома.
— Ти сумуєш за ним? — нарешті спитав він.
Гном опустив підборіддя собі на груди, а потім різко вихопив з-за пояса сокиру й так сильно вдарив її руків'ям по граніту, що між деревами аж луна пішла.
— Минуло вже майже дві сотні років відтоді, як закінчилась остання дургрімстврен, що розколола наш народ на кілька частин, Ерагоне. Та через бороду Морготала ми знову опинились на порозі війни.
— Невже? — злякано вигукнув Ерагон. — Невже все справді аж так погано?
Орик спохмурнів.
— Усе значно гірше, ніж ти можеш собі уявити. Між кланами виникли такі суперечки, яких іще не було за моєї пам'яті. Смерть Ротгара й напад Насуади на Імперію тільки додали масла у вогонь, і клани, які не хочуть приєднуватися до варденів, стали дуже активні.
— Але чому… чому вони не хочуть піти війною проти Галбаторікса, адже ургали під його керівництвом уже ледь не знищили Тронжхейм!
— Тому, — відповів Орик, — що вони не вірять у те, що його можна перемогти, й сіють серед нашого народу зерно сумніву. Скажи мені чесно, Ерагоне, якби тобі й Сапфірі прямо от зараз довелося вступити у двобій з Галбаторіксом, то чи ви б із ним упорались?
Від цього питання в Ерагона перехопило подих.
— Ні…
— Я так і думав… Розумієш, ті клани, що виступають проти варденів, вірять у великодушність Галбаторікса. Вони переконані в тому, що якби ми не мали справи з варденами й не дали тобі та Сапфірі прихистку в Тронжхеймі, у Галбаторікса не було б жодних підстав воювати з нами. Представники цих кланів говорять, що нам просто слід займатися своїми справами, сидіти у своїх печерах і тунелях і не боятися Галбаторікса. Вони не розуміють, що той триклятий тиран зупиниться аж тоді, коли вся Алагезія лежатиме біля його ніг, — Орик струснув головою й так міцно стис свою вірну сокиру, що на його руках повипиналися жили. — Але я проти цього. Я не дозволю своєму народу ховатися в тунелях, ніби перелякані зайці, що тільки й чекають на те, доки вовк розриє їхню нору й усіх їх винищить. Ми маємо боротися й свято вірити в те, що нам пощастить убити Галбаторікса. Я докладу всіх зусиль, щоб нова дуртрімстврен не почалася, адже вона знищить нашу цивілізацію, а без нас варденам навряд чи пощастить перемогти, — міцно стиснувши зуби, Орик повернувся до Ерагона: — Заради блага свого народу я готовий сам сісти на трон. Дургрімст Гедтралл, Ледвонну й Награ вже заявили про те, що підтримають мене. Однак поміж мною й короною залишається багато тих, чиїх голосів вистачить задля того, аби я не став королем. Але ж ти підтримаєш мене, Ерагоне?
Склавши руки на грудях, Ерагон замислено походжав від одного дерева до іншого.
— А якщо я зроблю це, то решта кланів не повстануть проти тебе? Адже ти не тільки прохатимеш свій народ приєднатися до варденів, але й вимагатимеш від нього, аби він визнав частиною себе Вершника дракона. Сумніваюся, що гноми захочуть зробити це саме зараз.
— Авжеж, я можу втратити їхню підтримку, — мовив Орик, — але, з другого боку, це може дати мені й нові голоси. Дозволь мені самому із цим розібратися. Одне-єдине, що я хочу зараз знати, так це те, чи ти мене підтримаєш? Схоже, ти вагаєшся, брате, але я геть не можу збагнути, чому.
Ерагон розглядав покручене гранітне коріння, що було в нього під ногами, намагаючись не дивитись Орикові в очі.
— Ти переймаєшся долею свого народу, і це добре… Але я переймаюся долею ельфів, варденів та інших рас, які протистоять Галбаторіксу. Тож… Якщо тобі не пощастить здобути корону й королем стане ватажок іншого клану, який так само схоче підтримати варденів, то…