Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Християнсько-демократична партія з програмою реформ, парламентська лівиця, широкий консенсус стосовно того, щоб не тиснути на давні ідеологічні чи культурні розбіжності заради уникнення політичної поляризації та дестабілізації, а також деполітизоване громадянство — такий був набір визначальних рис післявоєнного примирення в Західній Європі. Практично всюди простежувались італійські чи австрійські тенденції в різноманітних комбінаціях. Навіть у Скандинавії спостерігалося неухильне зниження градуса політичної мобілізації, який сягнув піка в середині 1930-х років: із 1939 по 1962 рік щорічні продажі значків із символікою Дня солідарності трудящих стабільно падали (за винятком невеличкого відхилення наприкінці війни), а потім знову пішли вгору завдяки ентузіазму нового покоління.
У країнах Бенілюксу різноманітні спільноти, що їх населяли (католики та протестанти в Нідерландах, валлони та фламандці в Бельгії), здавна належали до окремих суспільних мереж, які формувалися в межах громад — желів, або стовпів, — що охоплювали більшу частину суспільної діяльності. Католики в переважно протестантських Нідерландах не лише молилися інакше й ходили в інші церкви. Вони також інакше голосували, читали інші газети та слухали власні радіопередачі (а в пізніші роки дивилися інші телевізійні канали). Серед дітей-католиків у Нідерландах у 1959 році 90% відвідували католицькі початкові школи; у тому самому році 95% фермерів-католиків належали до католицьких фермерських спілок. Католики подорожували, плавали, каталися на велосипедах і грали у футбол у католицьких організаціях; страховки вони також мали від католицьких агенцій, а коли наставав час, їх, звичайно, ховали окремо.
Подібні розбіжності протягом усього життя були притаманні повсякденню нідерландськомовного населення Північної Бельгії та повністю відділяли його від валлонів-франкофонів, хоча в цьому разі більшість в обох спільнотах була католиками. Однак у Бельгії «стовпи» визначали не лише мовну належність, а й політичну: існували спілки католиків і соціалістів, католицькі й соціалістичні газети, католицькі й соціалістичні радіохвилі — і кожна, зі свого боку, поділялася на ті, що обслуговували інтереси мовців нідерландської та французької. Тож цілком зрозуміло, що менш численне ліберальне угруповання в обох країнах не так завзято обстоювало спільні інтереси.
Пережита війна, окупація та спогади про запеклі суспільні протистояння попередніх десятиліть сприяли тіснішій співпраці між цими розділеними спільнотами. Найрадикальніші рухи, зокрема фламандських націоналістів, дискредитувала їхня опортуністична колаборація з нацистами; і загалом через війну люди менше асоціювали себе з традиційними політичними партіями, хоча не менше — з громадськими послугами, які вони надавали. І в Бельгії, і в Нідерландах католицькі партії (Християнсько-соціальна партія в Бельгії і Католицька народна партія в Нідерландах) міцно закріпилися в уряді з кінця 1940-х і до кінця 1960-х років, і навіть довше[186].
Риторика католицьких партій країн Бенілюксу була помірковано реформаторською, а їхні дії — подібні до християнсько-демократичних партій деінде: вони прагнули захищати інтереси католицької спільноти, монополізувати уряд на всіх рівнях від центрального апарату до місцевої влади та забезпечити потреби їхньої широкої виборчої бази державним коштом. За винятком релігійної складової, те саме стосувалося й головних опозиційних партій — Партії праці в Нідерландах та Партії праці (пізніше Соціалістичної) в Бельгії. Вони обидві були більш наближені до північноєвропейської моделі робітничого руху на базі профспілок, аніж до соціалістичних партій Середземномор’я, які успадкували радикальніші програми і часто критикували церкву; по суті, вони не цуралися ані боротьби за владу проти католиків, ані поділу з ними її трофеїв.
186
У Бельгії колишня Католицька партія змінила назву на «Християнська», щоб підкреслити свій міжконфесійний характер та сучасніші реформаційні прагнення. У Нідерландах, де міжхристиянські розбіжності справді мали значення, Католицька партія зберегла старе найменування.