Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Очевидно, такий фактичний корпоратизм — це не те, що мали на думці американські наглядачі для нової німецької республіки. Багато хто вважав, що трасти своїм впливом долучилися до підйому Гітлера та в будь-якому разі шкодили вільному ринку. Якби економіст Людвіґ Ергард, незмінний міністр економіки в уряді Аденавера, зміг наполягти на своєму, західнонімецька економіка, а водночас і суспільні відносини в Західній Німеччині мали б геть інший вигляд. Але регульований ринок та тісні взаємозв’язки між урядом і бізнесом зручно вписувалися в бачення християнських демократів — як із погляду загальносуспільних принципів, так і щодо прагматичних розрахунків. Профспілки та підприємницькі групи здебільшого співпрацювали — економічний пиріг у ті роки зростав достатньо швидко, щоб задовольнити більшість потреб безконфліктно.
Християнсько-Демократичний Союз (ХДС) безперервно перебував при владі від перших виборів у ФРН у 1949-му до 1966 року; до того часу, поки Конрад Аденавер не подав у відставку в 1963 році у віці 87 років, він безперебійно стояв у керма Боннської республіки. Причин, чому ХДС на чолі з канцлером Аденавером так довго тримався при владі, було багато. Одна з них — сильні позиції католицької церкви в післявоєнній Західній Німеччині: оскільки в переважно протестантських регіонах Бранденбурзі, Пруссії та Саксонії тепер панували комуністи, серед населення Західної Німеччини католиків було дещо більше половини. У Баварії, де консервативні католики становили абсолютну більшість виборців, місцевий Християнсько-Соціальний Союз (ХСС) мав міцну виборчу базу та використовував її, щоб забезпечити собі постійне місце молодшого коаліційного партнера в урядах Аденавера.
Сам Аденавер був доволі старий, щоб пам’ятати ранні роки Німецької імперії, коли католицька церква стала об’єктом Kulturkampf[187] Бісмарка; він із пересторогою ставився до одержання надмірних переваг від нового балансу сил, які тим самим наражали на ризик поновлення конфлікту навколо державно-церковних відносин, особливо враховуючи абсолютно негероїчну поведінку німецьких церков за часів нацистів. Тому він від самого початку намагався перетворити свою партію на всенародну християнську виборчу платформу, а не суто католицьку, підкреслюючи суспільно всеохопний характер християнської демократії. І це йому однозначно вдалося: на перших виборах 1949 року ХДС / ХСС перемогли соціал-демократів лише з невеличкою перевагою, однак до 1957 року їхня підтримка зросла майже вдвічі й сягнула понад 50% від тих, хто голосував.
Інша пов’язана з цим причина успіху альянсу ХДС / ХСС (відтоді обидві партії разом завжди могли забезпечити собі не менше 44% голосів) полягала в тому, що, як і християнські демократи в Італії, він приваблював широкий електорат. Баварські християнські соціалісти, так само як їхня тезка в Нідерландах, мали обмежений електорат, який складався з консервативних і набожних спільнот одного конкретного регіону. Але ХДС Аденавера, хоча й традиційно консервативний у питаннях культури (наприклад, у багатьох маленьких містах і селах місцеві партійні активісті об’єднувалися з католицькою церквою та іншими християнськими групами, щоб контролювати й цензурувати кінопокази), в інших питаннях, особливо тих, що стосувалися соціальної політики, застосовував доволі універсальний підхід.
У такий спосіб німецькі християнські демократи утворили в німецькій політиці міжрегіональну та міжконфесійну платформу. Вони могли розраховувати на голоси селян і містян, робітників і працедавців. Поки італійські християнські демократи монополізували державу, у Німеччині ХДС монополізували державні питання. У питаннях економічної політики, соціальних послуг і добробуту, а особливо щодо й надалі чутливої теми розділення Німеччини та долі багатьох німецьких вигнанців, ХДС за Аденавера чітко закріпила за собою місце як парасолькова партія центристської більшості. Для німецької політичної культури це був новий відлік.
187
Культурна боротьба (нім.). — Прим. пер.