Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
У державних установах, до компетенції яких у післявоєнній Австрії належала вся сфера державних послуг, більшість засобів масової інформації та більша частина економічного сектору, від банків до лісорозробки, усталився схожий розподіл обов’язків, який дістав назву «пропорц». Практично на кожному рівні на посади за взаємною згодою призначали кандидатів від однієї з двох головних партій. З часом ця система «місць для своїх» укорінилася в австрійському житті, утворивши мережу пов’язаних між собою патронажів та клієнтур, які буквально будь-яку суперечку розв’язували або шляхом переговорів, або шляхом обміну послугами й призначеннями. Суперечки на ринку праці залагоджували шляхом компромісу, а не конфронтації, позаяк двоголова держава намагалася попередити невдоволення, залучаючи сторони конфлікту у свою спільну систему нагород і привілеїв. Небачений економічний підйом тих років дозволив Великій коаліції засипати незгоду та конфлікти інтересів грошима і, зрештою, купувати консенсус, на якому ґрунтувалася рівновага в державі.
Деякі групи австрійського суспільства неминуче виключили з цієї системи: власників дрібних магазинів, незалежних ремісників, фермерів із віддалених країв — тобто всіх, чия робота чи незручна позиція залишали їх поза мережею розподілу винагород і посад. А в тих осередках, де та чи інша сторона мала більшість, пропорційність подекуди поступалася монополії членів цієї партії на посади та послуги. Але зазвичай вимога уникати конфліктів перемагала місцеві особисті інтереси. Так само як новонабутий австрійський нейтралітет, що витіснив незручні спогади про більш суперечливі ідентичності минулого («габсбурзьку», «німецьку», «соціалістичну», «християнську») із захватом сприйняли як маркер національної ідентичності, так і постідеологічні (насправді постполітичні) наслідки коаліційного урядування й пропорційної адміністрації стали визначальними для суспільного життя в Австрії.
На перший погляд, могло здатися, що австрійська відповідь на політичну нестабільність відрізнялася від італійської; зрештою, політичні розбіжності в Італії розділяли комуністів і католиків — таке протиставлення навряд чи могло б претендувати на визначення «постідеологічного»[183]. Але насправді обидва випадки були доволі схожі. Тольятті та його партію вирізняло те, яке значення в післявоєнні десятиліття вони надавали політичній стабільності — збереженню та зміцненню державних демократичних інститутів, навіть ціною власної репутації комуністів як революційного авангарду. Урядування в Італії також відбувалося через систему пільг і посад, дещо подібну до «пропорцу», хоча й із сильними відхиленнями на користь однієї сторони.
Якщо ціною, яку Італія сплатила за політичну стабільність, зрештою став нестерпний рівень публічної корупції, то ціна австрійців була не така відчутна, але не менш злоякісна. Один західний дипломат якось порівняв післявоєнну Австрію з «оперою, яку співають недоуки» — маємо сказати, доволі влучно. Після Першої світової війни Відень втратив свій raison d’être[184] як імперська столиця; під час нацистської окупації та Другої світової війни місто позбулося своїх євреїв, які становили значну частину його найбільш освічених та космополітичних мешканців[185]. Відколи в 1955 році росіяни пішли геть, Відень не мав навіть зіпсованого шарму розділеного Берліна. Мірилом надзвичайного успіху Австрії в подоланні свого неспокійного минулого насправді стало те, що для багатьох відвідувачів її найхарактернішою рисою була заспокійлива монотонність.
Утім за ідилічним фасадом «Альпійської республіки», що дедалі більше розквітала, Австрія теж була по-своєму корумпованою. Як і Італія, вона виборола свою нововіднайдену безпеку ціною національного забуття. Тимчасом як більшість інших європейських країн, особливо Італія, могли похвалитися бодай міфом про національний опір німцям-окупантам, австрійці не мали жодної можливості переконливо використати свій досвід війни в подібний спосіб. І на відміну від західних німців, їх ніщо не обмежувало в тому, щоб принаймні публічно визнати злочини, які вони скоїли або допустили. Цікаво, що Австрія нагадувала Східну Німеччину, і не тільки доволі одноманітним бюрократичним характером свого державного апарату. Обидві країни були довільними географічними витворами, чиє післявоєнне громадське життя спиралося на мовчазну згоду створити новий принадний національний образ для загального вжитку — з тією лише відмінністю, що в австрійському випадку це завдання вдалося виконати набагато успішніше.
183
На виборах 1945 року австрійські комуністи отримали лише 174 тисячі голосів (тобто 5%) та чотири місця в парламенті. Після цього вони не відігравали жодної ролі в австрійській політиці.
184
Сенс існування (фр.). — Прим. пер.
185
Напередодні Аншлюсу 1938 року у Відні було 189 тисяч євреїв. Коли в 1945 році місто звільнили, їх залишилося менше тисячі.