![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Стах! — задоволено сказав Воїслав, — далі, будь ласка…
— Мама могла і не заїжджати в дім, — продовжив Брячислав, — вона чудово їздить верхи. Коли батько був живий… Але то давно минуло. Словом, варто навідати хатину. За батькового життя там збиралися вельможні гості… Милувалися квітами, місяцем у водах ставу… Стріляли по мішенях з луків. Навіть Повелитель вшановував… І князь Вартислав — вони дружили з татком. Нині там занедбано, бо мама… Хоче, щоб все там залишилось так, як десять років тому. Хоче повернутися… Бідна мама…
— Бідна її донька! — пирхнув Дракон, — це ж треба, просватати безневинне створіння без її відома за сина божевільця…
- І я, і Вишенька — діти божевільної, - сказав Брячислав різко, — можливо пан Вербинський зостанеться для моєї сестри єдиною можливістю вийти заміж.
— А не діжде! — мовив Дракон, стрибаючи в сідло, — і хай тільки у моєї мавки будуть заплакані оченята… Придушу цього Стаха голіруч…
Повний місяць відбивався у воді Світлого Ставу… Вогнедан обережно зліз з коня, звелів спішитися всім іншим, і зоставити коней біля напівзаваленої конов’язі. Тут колись Повелитель милувався Місяцем… Разом з князем Вартиславом і паном Чеславом Ставським… Можливо, правитель привозив сюди дружин, і пані Воїдана та пані Конвалія прогулювалися місточком, котрий вигнув спину над ставком. А поруч з ними йшла пані Власта… Весела і щаслива пані Власта… Горда своєю причетністю до правлячого роду…
- І де береться на світі така гидота? — спитав принц наче сам у себе, але всі його зрозуміли. Вбивці судді Чеслава все одно що вбили і молоду дружину судді, і щастя родини Ставських.
Далі четвірка приятелів і Дана кралися пішки. Йшли вони нечутно, наче коти. «Нічний зір» накинув на все довкола сірувату пелену, притлумивши буяння покинутого садівниками садочка. Хатинка була невеличкою — перший поверх на кілька кімнат, і невеличка надбудова під скісним дахом.
Віконечко надбудови світилося. Світилися і два вікна вітальні.
— Першим, — сказав Вогнедан, — заходить Брячислав. І діє за обставинами. Він нічого не знає, розшукує матір, бо непокоїться за неї… Відволікає розмовою і її, і Стаха, якщо той у вітальні. Тоді з’являємось ми…
— Ой, що я зроблю з цим Вербинським, — пробурмотів Воїслав, — змолочу до невпізнання, відріжу вуха, тоді накину на поганця ману і окличу злодієм, котрий вліз до чужої садиби!
— О, який же ти мстивий, милий брате, — всміхнувся принц, — та ти ще й розчулишся при вигляді цього бідолахи…
— Оце вже ніколи, — прошипів Дракон, — давай, Брячиславе! Ти до дверей, ми до вікон.
Вогнедан обережно підкрався до відчиненого вікна і побачив зовсім мирну картину. Пані Власта в старенькому дорожньому вбранні з синього оксамиту сиділа у кріслі, заплющивши очі, видимо все ще втомлена поїздкою верхи. На столику стояла спиртівочка, заварничок, дві філіжанки і рештки скромної вечері. Поруч у такому ж кріселку примостився юний дивний з важким сувоєм на колінах.
— Ну просто родинна сцена, — озвався поруч Веданг єхидно, — дійсно… розчулює.
На грюкіт дверей двоє у вітальні обернулися одразу, наче дійсно буди злодіями, спійманими на місці злочину. При вигляді Брячислава пані Власта явно заспокоїлася, а от юнак знітився і трохи не впустив сувоя.
— Мамо, — сказав Брячислав, — куди ви щезли… Півміста розшукує Вишеньку, а ви… Мене послав за вами суддя Кречет, бо ви є головним свідком…
— Але ж ловко вигадав, — схвалив Веданг, — милий брате… Ви давайте, дійте тут, а я полізу нагору. Я певен — Вишенька там… Замкнена, бідолашка, наче у в’язниці…
Вогнедан кивнув, і Воїслав тут таки вистрибнув на перильця веранди і видряпався на піддашшя. Одного погляду у розчинене від літньої спеки віконечко було йому досить — у кімнатці, тримаючи на руці напівсонного ллєоля, котрий світився лагідним світлом, сиділа сумна-пресумна Вишенька, вбрана в пишну сукню з оксамиту кольору морської хвилі. Сукня була на неї велика і доволі зношена.
«Дана, — подумав Воїслав, — втекла би звідси першої ж хвилини. Як тільки б ключ брязнув у замку. В три стрибки опинилась би внизу, а там і до конюшень недалеко. Але що ж… Метелики… Самі лише метелики, рятувати яких доводиться бідолашному Воїславу. Хто ж все таки тоді стрелив в мене голкою? Отой хлопчисько, чи сама пані Власта?»
Але личко Вишеньки було настільки сповнене сумною чарівливістю, що Воїслав розчулився і подумки послав до біса усіх войовничих панянок.