![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Охоче, — мовила дівчина, — бідолашна Вишенька дуже боялася матері. Вона нічого не оповідала, через оту нашу пристрасть до пристойності, але… Ви думаєте, чому Вишенька пішла на бал у моєму вбранні? Мати подерла на ній чудову бальну сукню, до речі — куплену братом. І чому мої служниці вбирали Вишеньку на це гуляння? У бідолашки немає звичаєвої сорочки, бо її мати називає народні свята «витребеньками кругловухих». Княжої Ночі зазвичай пані Воїдана відпускає всіх — челядинок, прибічних дам… На свято. Я певна, що Вишенька завжди проводила свято в домі Ставських. А тут раптом вона залишається в палаці… Пані Ставська розуміє, що лише коханий може вивабити з дому її слухняну доньку…
— В такому разі, - хмикнув Вогнедан, — бідолашна вдова судді має керувати бандою розбійників, котрі і викрали Вишеньку, аби розлучити її з судженим. Вибач, Дано, але…
— А ви спитайте у Брячислава, — порадила дівчина, — чи вміє пані Власта наводити ману.
В будиночку Гордани, куди трійця слідчих-самоуків прибула з берега, на них уже очікували Воїслав з Брячиславом. Обидва вбрані по військовому, трохи відпочилі і готові до дії.
Вогнедан подивився на пана Ставського і тільки головою похитав. Якщо здогади Дани є вірними, то… Нещасний рід… Діти божевільних ризикували на все життя зостатися самотніми. Хоча цілителі і запевняли, що це не успадковується, але обережність, зазвичай, перемагала.
— Брячиславе, ти говорив з матір’ю? — спитав він навпростець.
— О, мама, — якось втомлено мовив поручник, — я її не розумію… Поїхала до Ставків… Сама одна… Управителька плаче… Не знаю…
— Брячиславе, — сказав принц, — тут нас є п’ятеро, бо пані Гордана делікатно зоставила нас самих. Скажи мені, як своєму князю, з пані Властою все гаразд?
— Вона давно чуднувата, — неохоче мовив Ставський, — з того часу, як загинув батько…
— Якщо її нема, ми можемо обдивитися її покої?
— Я ніколи…, - почав Брячислав і раптом замовк.
— Друже, — вимовив Вогнедан, — гірше буде, коли обшукувати дім буде суддя Кречет. Сподіваюся його син вміє берегти таємницю?
— Присягаюся шляхетською честю! — сказав молодий Птаха.
— Тож рушаймо, і Боги нам у поміч?
Воїслав, поки вони їхали вуличками Міщанського передмістя, позирав на друга здивовано, тоді спитав:
— Що ти хочеш знайти у бідної пані Власти? Вона трохи не видерла мені очі, це так, але ж вона приймала мене за розбійника. А я не міг і язиком поворухнути… Кляте отруйне зілля… Добре, що хоч не смертельна доза.
— Ти таки не можеш згадати, — спитав принц замість відповіді, - хто підійшов до тебе на березі тоді… Люди? Дивні? Жінки? Чоловіки?
— Але ж вони, власне, й не підходили заблизько, — озвався Воїслав, подумавши. — Я дивився лише на Вишеньку… Ми стояли спершу лицем до ріки, тоді повернулися до них… До отих двох… Одрухово. Я ще був подумав, що то ви з Даною повернулися…
— Зупинись, — владно звелів Вогнедан, — ти бачив чоловіка і жінку? Дивних чоловіка і жінку?
— Не можу сказати точно, — пробурмотів Дракон, — в суді я б не присягнув… Хоча можливо… Дійсно, чого це я подумав, що це ви…
— Добре, — озвався принц, — це вже щось…
Будинок Ставських зустрів їх забитими вікнами другого поверху і погребовою тишею. Над дверима пишався запилюжений, давно не відновлюваний герб — журавель злітає в небо.
— Я тут майже не живу, — мовив Ставський винувато, — мама… Вона… Ну, словом — з нею важко… Весь час сварить, друзів моїх ганить… Ружицький сякий, Вишенський такий… А в Огнеслава кругловухий брат, хоча у Огнерада вушка як і у нас всіх, та й зрештою, всі ми ельберійці… Скоро житиму у вартівні, та й по всьому.
Птаха тим часом вже стукав кільцем у двері. Відчинила гідна пані-дивна теж у вдовиному, але біднішому полотняному вбранні.
— Пані Квітка Вишневецька, — відрекомендував Брячислав, — моя далека родичка і домоправителька.
Пані Квітка схилилася у звичаєвому уклоні з невимовною легкістю.
— Прошу голову роду, — мовила протягло, — та його приятелів до скромної господи.
Господа дійсно була аж занадто скромною. Пані Квітка провела гостей до віталеньки, чистенької, але якоїсь обшарпаної. Все було старим і витертим до неможливості — крісла, гобелени на стінах, подушечки для ніг.
— Я даю матері гроші щомісяця, — пробурмотів Брячислав, — окрім того, Повелитель виплачує їй утримання з державних грошей. Як вдові урядовця… Але вона сама бажає так жити. На саму думку про те, щоб запросити майстра, або торговця — з нею стає погано. Вона не хоче нових речей…