Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Розділ 26
Найжахливіше Маршал почувався вночі. Тепер він міг заснути тільки завдяки сильному снодійному. А вдень тільки те й робив, що згадував кожну хвилину свого спілкування з Пітером Макондо. Подеколи він блукав нетрями спогадів, вишукуючи бодай якусь зачіпку, а подеколи уявляв, як помститься Пітерові: дочекається його в якомусь лісі, а тоді битиме, доки той не знепритомніє. Іноді він просто лежав у ліжку, картаючи себе за свою дурість та уявляючи, як Пітер з Адріаною весело махають йому на прощання, проїжджаючи повз нього в новенькому «порше», придбаному за дев’яносто тисяч доларів.
Удень теж було кепсько. Попри дві чашки еспресо, «похмілля» від заспокійливого тривало аж до обіду, і тільки тоді, доклавши неабияких зусиль, він міг проводити сеанси з пацієнтами. Маршал повсякчас уявляв, як забуває про роль психотерапевта й говорить пацієнтові все, що спадає на думку. Йому хотілося сказати: «Припини скиглити» чи «Не зміг поспати якусь годинку — і називаєш це безсонням? Чорти б тебе вхопили, я півночі не міг склепити очей!», або ж «Отже, десять років по тому ти знову зустрів Мілдред у продовольчій крамниці й у тебе зринуло те “магічне відчуття”, болісний напад жадання, іскорка страху! Теж мені проблема! Я б розповів тобі, що таке страх!»
Попри все, Маршал продовжував працювати, пишаючись тим, що може це робити, — на відміну від більшості психотерапевтів, які за таких стресових умов залізли б під ковдру й узяли лікарняний. «Коли все погано, проблеми не зникають», — нагадав він собі. Годинами й днями він всмоктував цей біль, а тоді вивергав його назовні.
Йому вдавалося триматися виключно завдяки двом моментам. По-перше, він прагнув помсти: кілька разів на день Маршал перевіряв голосову пошту, сподіваючись, що хтось таки відгукнеться на його оголошення в газеті «Psychiatric News», що знайдеться зачіпка, яка зрештою приведе його до Пітера. По-друге, його неабияк заспокоювали візити до адвоката. За кілька годин до зустрічі з Керол він тільки про це й думав: міркував над своїми фразами, уявляв їхні діалоги. А подеколи, коли він згадував про Керол, його очі наповнювалися слізьми вдячності. Щоразу, виходячи з її офісу, Маршал відчував, що його тягар став трохи легшим. Він не намагався аналізувати глибину своїх відчуттів до неї, йому було байдуже. Невдовзі Маршалові вже бракувало однієї зустрічі на тиждень і він волів би зустрічатися з нею два-три рази на тиждень чи навіть щодня.
Керол страшенно втомилася від його вимог. Як адвокат вона невдовзі вичерпала всі можливі засоби й не могла нічого йому запропонувати, але водночас не знала, як зарадити його лиху. Зрештою вона вирішила дотримуватися лінії «доброї самаритянки» й порадила йому звернутися до психотерапевта. Однак Маршал на це не пристав.
— Я не можу звернутися до спеціаліста з тієї самої причини: розголос цієї справи для мене небажаний. У мене забагато ворогів.
— Гадаєте, психотерапевт не дотримуватиметься конфіденційності?
— Ні, адже йдеться не тільки про конфіденційність, але й про далекоглядність, — мовив Маршал. — Ви маєте зрозуміти, що психотерапевт, який би міг мені допомогти, має бути висококваліфікованим психоаналітиком.
— Себто, — втрутилася Керол, — жоден інший психотерапевт не зможе цьому зарадити?
— Місіс… Я перепрошую, та чи не могли б ми звертатися одне до одного на ім’я? «Місіс Астрід» і «лікарю Стрейдер» — ці звертання такі холодні й формальні… зважаючи на те, що наше спілкування має особистий характер.
Керол ствердно кивнула, згадавши, що з цього приводу зауважував Джесс: йому не подобалося, що його колишній психотерапевт спілкувався виключно формально. Коли він запропонував Маршалу називати одне одного на ім’я, той несхвально пирхнув і звелів називати його лікарем…
— Керол… авжеж, це значно краще… скажіть відверто: ви можете уявити, щоб я звернувся по допомогу до якогось дивака? Скажімо, якогось спеціаліста з «минулих життів» чи того, хто малюватиме на офісній дошці діаграму «батько — дитина — дорослий»? Або ж якогось «зеленого» спеціаліста з когнітивної терапії — дурника, який намагатиметься змінити моє мислення?