Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Насправді ж вона бачила в Маршалі саму себе. Скажімо, його гнів — незгасний вогонь, зацикленість, одержимість ідеєю помсти — усе це нагадало їй про розмову з Нормою та Гізер після того, як її покинув Джастін. Невже вона справді замислювалася над ідеєю найняти того, хто завдав би йому шкоди, побивши залізними ланцюгами? Невже це вона знищила файли в його комп’ютері, пошматувала одяг, розбила дорогі спогади з дитинства? Тепер це все видавалося нереальним, немовби трапилося тисячу років тому. Джастінове обличчя поступово зникало з її пам’яті.

Як же їй вдалося так змінитися? Можливо, це трапилося завдяки зустрічі з Джессом? Чи допомогло те, що вона нарешті вирвалася із задушливого шлюбу? А тоді вона згадала про Ернеста… Невже, попри все, він, мов справжній контрабандист, приносив на сеанси часточки реальної терапії?

Керол намагалася переконати Маршала в тому, що лютувати безглуздо, зауважувала самодеструктивний характер цього відчуття. Та все було марно. Подеколи їй хотілося передати йому часточку спокою, що його нещодавно вдалося віднайти. А подеколи їй уривався терпець — Керол хотіла добряче труснути Маршала, аби той отямився. «Облиш це! — хотіла крикнути вона. — Невже ти не бачиш, до чого призводить твоя ідіотська лють і пиха? Ти втратив усе: спокій, сон, роботу, шлюб, друзів! Отямся!» Та, звісно, це не допомогло б. Вона чудово пам’ятала, як сильно жадала помсти ще кілька тижнів тому, тож могла зрозуміти, чому Маршал лютує. Та водночас Керол і гадки не мала, як йому допомогти.

Деякі проблеми, зазначені в переліку, були для неї чужими — скажімо, одержимість фінансовими питаннями та статусом. Подібні моменти ніколи її не турбували. Попри це, вона чудово розуміла їхню важливість, адже саме через свою жадібність та амбіції Маршал і потрапив у таку халепу.

А його дружина? Керол терпляче чекала, доки Маршалові спаде на думку заговорити про неї. Однак він мовчав, хіба що зауважив, що Ширлі поїхала медитувати до Тассаяри й повернеться за три тижні. Водночас від відмовлявся відповідати на будь-які запитання щодо їхнього шлюбу, зауважуючи, що їм бракує спільних інтересів, а тому кожен крокує власним шляхом.

Керол часто згадувала Маршала, коли бігала, працювала зі справами інших клієнтів чи навіть лежала в ліжку, готуючись до сну. Так багато запитань — і так мало відповідей! Маршал відчував її занепокоєння та запевняв, що йому досить того, що вона допомагає йому сформулювати та обговорити основні проблеми, — мовляв, це допомагає полегшити його біль. Та Керол розуміла, що цього не досить. Вона потребувала допомоги, їй був потрібен консультант. Але хто? І одного дня їй сяйнула чудова думка: вона зрозуміла, до кого варто звернутися.