Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Уперед.

Я зиркнув на Рендома, і той кивнув.

— Бранд отримав те, що хотів, — продовжила Дара, — але йому не довіряли. Боялися, що тільки-но він здобуде достатньо сили, щоб створити бажаний світ, то не спиниться на правлінні одним лише новоствореним Амбером — він також спробує поширити свої володіння й на Хаос. Нам потрібен був ослаблений Амбер, щоби зміцнити Хаос... Установити нову рівновагу, яка дасть нам більше Тіней, що лежать між нашими королівствами. Ми вже давно збагнули, що ці два королівства не зіллються ніколи, й не можна знищити одне, не зруйнувавши всіх процесів, які відбуваються між нами. У результаті отримаємо повну статику чи абсолютний Хаос. І все ж, попри розуміння всього, що мав на думці Бранд, наші керманичі домовилися з ним. Це була найкраща нагода, що випала за всі часи. Нею необхідно було скористатися. Відчувалося, що з Брандом зараз можна мати справу, а коли настане час, замінити його.

— Тож ви планували обман, — мовив Рендом.

— Ні, якби він дотримав слова. Але ж ми, зрештою, знали, що цього не трапиться. Тому здійснили хід проти нього.

— Який?

— Йому б дозволили довести справу до кінця. А тоді — знищили б. Його місце посів би член королівської родини Амбера, який би також походив із першої родини у Дворах. Він виріс між нами й вихований для цієї ролі. Мерлін має навіть подвійні зв'язки з Амбером: з одного боку, через мого предка Бенедикта, а з іншого — через тебе. А ви — два головні претенденти на престол.

— Ти походиш із королівського дому Хаосу?

Вона усміхнулася.

Я підвівся і відійшов. Подивився на попіл у каміні.

— Мене трохи напружує власна участь у програмі з поліпшення породи, — нарешті мовив я. — Та хай там як, припустімо, що принаймні наразі твої слова правдиві. Навіщо ж ти розповідаєш про все це тепер?

— Бо я боюся, — відповіла вона. — Боюся, що лорди мого королівства зайдуть у своїх намірах так само далеко, як Бранд хотів зайти у своїх. Можливо, навіть далі. Йдеться про рівновагу, про яку я казала. Мало хто здатен збагнути, яка це делікатна штука. Я мандрувала як Тіньовими землями біля Амбера, так і в самому Амбері, а також знаю Тіні, що лежать з боку Хаосу. Зустрічала багатьох людей і багато чого бачила. Коли натрапила на Мартіна і поговорила з ним, то відчула, що зміни, які, за словами моїх старійшин, будуть на краще, не просто переосмислять структуру Амбера. Вони обернуть Амбер на продовження Дворів, і більшість Тіней випаруються, щоб з'єднатися з Хаосом. Амбер стане островом. Дехто з моїх старійшин досі засмучується, що Дворкін створив Амбер, і понад усе прагне повернути дні, які цьому передували. Абсолютний Хаос, з якого все постало. Мені більше до вподоби нинішній стан речей, тож я хочу його зберегти. Я бажаю, аби в цьому конфлікті не перемогла жодна зі сторін.

Повернувшись, я побачив, як Бенедикт хитає головою.

— Отже, ти ні на жодній зі сторін, — констатував він.

— Мені приємніше думати, що я на обох.

— Мартіне, — мовив я, — ти з нею?

Він кивнув.

Рендом засміявся.

— Ви двоє? Проти Амбера та Дворів Хаосу? І чого ж ви хочете досягнути? Як плануєте підтримувати цю рівновагу?

— А ми не самі, — відповіла Дара. — І план не наш.

Її долоня зникла у кишені. Коли Дара її витягнула, щось зблиснуло. Вона повернула руку на світло і показала, що тримає батьків перстень із печаткою.

— Де ти його взяла? — запитав Рендом.

— А де ж іще?

Бенедикт підступив до неї й простягнув руку. Дара віддала йому перстень, аби той його оглянув.

— Це справді його перстень, — мовив Бенедикт. — Із тильного боку є дві позначки, які я бачив раніше. Чому він у тебе?

— По-перше, аби переконати тебе, що кажу правду, коли передаю його накази, — відповіла Дара.

— Як ти взагалі з ним познайомилася? — здивувався я.

— Ми зустрілися, коли він був у скруті, — почала вона. — По суті, можна навіть сказати, що я його врятувала. Це трапилося після зустрічі з Мартіном, тож я перейнялася більшим співчуттям до Амбера. Та й ваш батько — досить славний і переконливий. Тому я вирішила, що не хочу просто стояти осторонь і милуватись, як він залишається бранцем моєї рідні.

— Ти знаєш, як його вдалося піймати?

Вона похитала головою.

— Знаю лише, що Бранд зумів заманити його в настільки далекі від Амбера Тіні, що його неможливо було просто забрати додому. Гадаю, це пов'язано з неіснуючим магічним предметом, що міг би зцілити Лабіринт. Тепер Оберон знає, що тільки Каменю до снаги зробити це.

— Те, що ти допомогла йому втекти... Як це вплинуло на твої стосунки з власним народом?

— Не надто добре, — відказала вона. — Тимчасово я безхатченко.

— І ти хочеш мати дім тут?

Вона знову всміхнулася.

— Усе залежить від того, як підуть справи далі. Якщо переможуть мої люди, я хутенько повернуся до них — або ж лишуся з рештками Тіней.

Я витягнув Козир і поглянув на нього.

— А як щодо Мерліна? Де він тепер?

— Він у них. Боюся, Мерлін зараз цілком на їхньому боці. Він знає свій родовід, проте вони доволі довго займалися його вихованням. Тому я й гадки не маю, чи можна буде його звідти забрати.

Піднявши Козир, я поглянув на нього.

— Марна справа, — мовила Дара. — Козир не працюватиме між там і тут.