Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Френсісе, я кохаю тебе! Святий Боже, як я тебе кохаю!
— А я кохаю тебе, моя предивна, дорогоцінна дружино! — Він низько опустив голову й губами торкнувся її грудей. Вона тихенько скрикнула, і він заспокоїв її: — Тільки якщо ти цього хочеш, люба моя.
— Але ж я хочу, Френсісе! Як же тобі пояснити, як палко я тебе жадаю! Три роки — від тієї останньої ночі, коли ми любилися в гостьовому будиночку абатства Дір, — я марила знов опинитися у твоїх руках… Хоча й віри не йняла, що це може статися. Я так прагнула до тебе, так хотіла відчути твій смак! Інші чоловіки володіли мною. Мій бідолашний Патрик, що так відчайдушно прагнув повернути те, що втратив. Наш кузен Джеймс, який вирішив, що я зможу любити його за наказом, і використовував мене як звичайну повію. Я ніби в мушлю заховала своє тіло, щоб їм не вдалося мене знищити. Сьогодні вперше за три роки я відчуваю себе насправді живою, Френсісе, і, якщо ми зараз не будемо кохатися, я просто помру!
— Я завжди казав, — відповів він, усміхаючись тією повільною усмішкою, яка їй так подобалася, — що ти єдина жінка, яка встигає за мною. Три роки я силкувався забути тебе між ногами кожної дівки, що до мене всміхнулася. А тепер не треба вже забувати тебе, моя солодка Кат. Але попереджаю тебе, кохана, цієї ночі моє бажання несамовите!
Листяно-зелені очі спокійно витримали його погляд.
— То не стримуйтеся, мілорде! — заклично гукнула вона і, потягнувши голову коханого вниз, поцілувала його повільно, спокусливо, дратівливо.
Він відчув, як бажання наскрізь пронизує його і, розсовуючи її губи, ніжно вдерся всередину язиком. Потім він ніжив ним її округлі перса, доки соски не стали твердими ґудзиками. Ковзав поміж її теплих розкішних персів і рухався далі вниз. Вона скрикнула, відчувши, як межи стегнами розпалюється полум’я. За мить, наситившись її солодким смаком, він легко сів на неї й, опустивши голову, губами накрив рожевий спокусливий сосок. Вона стогнала під ним, намагаючись притиснутися до нього міцніше, пожадливо вигинаючи вгору свої округлі стегна.
— Будь ласка, Френсісе, — благала вона. — Будь ласка, зараз!
Йому хотілося розтягнути насолоду, але хоч би як жадала його зараз Катріона, його власне бажання було ще більшим. Рукою він пестив її прегоже личко.
— Гаразд, кохана, — прошепотів він Кат на вухо й глибоко занурився в неї, дістаючи майже однакове задоволення від того, що володіє нею, і від довгого й гучного стогону, від якого, здавалося, затремтіло все її тіло.
Уперше за три роки Катріона знову була сама собою! Блукаючи чарівним сріблясто-золотим світом десь поміж притомністю й забуттям, вона вдоволено щось бурмотіла, а його прутень тим часом наганяв на неї одну хвилю блаженства за одною. І насолода залишалася навіть тоді, коли в неї полилося сім’я й твердість його ослабилася. Він обійняв її та ніжно поцілував.
Вона нічого не промовила, за неї все сказали її чудовні очі, і Френсіс радісно всміхнувся.
— Солодка моя Кат, — прошепотів він. — Моя люба суперниця, моє найдорожче кохання. Тепер усе буде гаразд, ясочко моя. Усе гаразд. Нарешті ми вдома.
Розділ 47
Маленька церковка Санта Марія дель Маре була модним молитовним будинком серед знаті та багатіїв, які мешкали поблизу Амальфі. Четвертої неділі квітня 1598 року граф і графиня Босвелли прийшли сюди на полуденну месу. Уже по закінченні відправи, коли вони разом вийшли з церкви, Кат уздріла вишукано вбрану та надзвичайно вродливу жінку, що стояла просто перед ними. Жіноче чуття й те, як Френсіс злегка стиснув її руку, підказали їй, що це і є колишня чоловікова коханка.
Не встиг Босвелл нічого й сказати, як пролунав знайомий грудний голос:
— Отож, Франциско, це і є твоя нова повія!
На майдані миттєво запала глибока тиша, і всі голови обернулися до них, щоб побачити, як розгортатиметься близька сутичка.
Кат заклякла на місці. Очі Босвелла перетворилися на блакитні крижинки, але голос його був спокійний, коли він обернувся до Альфредо, графа ді Лікоза, і ввічливо промовив: