Людолови Том 1

— Все готово! — крикнула вона. — Несіть її разом з мaтpaцом! Чекайте, я допоможу!

І paзoм із Тайфіде, з Шафіге і ще двома сусідками підняли Горпину й обережно понесли до комірки.

— Куди ви мене несете? Дайте мені дитину, — заговорила Горпина, коли минула запаморока.

— Там буде тіснота й непристойно: прийдуть чоловіки, а тобі ще недобре, — заспокоювала її Шафіге, намагаючись відхилити її увагу від дитинчати.

— Дай мені дитину, — хвилювалася Горпина. — Поклади тут біля мене.

— Лежи тихо! Чого крутишся! Їй і там добре, — підійшла буркотлива Тайфіде.

Але, замість заспокоїти Горпину, ще більше розлютила її.

— Дайте мені дитину! Дайте! — благала вона, простягаючи руки до жінок.

Тоді втрутилася Шафіге.

— Не хвилюйся, Горпіне, бо в тебе зіпсується молоко і дитина захворіє. Ти мусиш берегтися для неї.

Горпина заплющила очі, замовкла, але серце билося швидко-швидко, ніби передчуваючи лихо.

А в першій великій кімнаті готувалися до комаку. Вмить набилося стільки народу, що стало тісно. Муедзин розсунув складну підставку, оздоблену перламутровою інкрустацією, розгорнув на ній коран і поклав дитину перед муллою. Нур'ялі назвав три ймення, яким бажав би назвати сина. Мулла записав їх на трьох однакових шматках паперу, згорнув, перемішав і засунув у коран, потім почав читати першу суру.

— В ім'я господа милостивого, милосердого [225], - забринів його співучий речитатив, і всі присутні обернулися на схід сонця.

Горпина рвонулася з ліжка.

— Що це? Що? — забелькотіла вона, обводячи жінок божевільним, страдницькими очима.

— Заспокойся, джаним! Це молитва. Ім'я дають немовляті, - ласкаво й міцно пригорнула її Шафіге, намагаючись покласти на місце.

— Не смійте! — лунко скрикнула Горпина. — Він мій! Він не бусурман! Я його народила! Він мій!

— Це ж син Нур'ялі. А татарський син завжди мусульманин, — відрізала стара Тайфіде, блимнувши на хвору обуреними очима. — Лягай та мовчи, божевільна!

І навіть маленька Субан здивовано зиркнула на хвору.

— Ну, так, тіточко Горпіне! Навіть Беракішиним цуценятам дають імення. А як же можна хлопчикові без імені?

А співучий речитатив лився з-за дверей, відриваючи в неї єдине дороге в світі, віддаючи його чужому мусульманському світові, де стала вона річчю, безсловесною рабинею, проданою за гроші на волю й примхи господареві, де символом і ознакою неволі була для неї бусурманська віра, яка благословляє і наскоки на рідний степ, і торгівлю рабами, і їх безправ'я…

Сліпа тваринна зненависть скипала в душі. І розпач безкраїй… Горпина удавано скорилася, лягла, але коли випустили її гачкуваті повитушині пальці, з несподіваною легкістю кинулася вона до немовляти і, гублячи сили, вчепилася в нього.

— Не смійте! Він мій! Він не татарин! — істерично вигукувала вона, пригортаючи манюсіньке тепле тільце, що здригалося від розпачливого бучного плачу.