Людолови Том 1

А реван відбувався за старовинним складним ритуалом.

Серчешме урочисто читав молитву і раптом ступив наперед, потягнувши з собою головного підмайстра. І всі, що теж приймали реван, ступнули за ним.

Глядачі уважно стежили за ними, і така запанувала тиша, що чути було, як далеко-далеко у лісі подав свій голос гірський олень. А серчешме знов напівголосно читав урочисту молитву і знов ступнув до нахипа, і за ним потяглася вся зграя.

Після третього кроку серчешме низько вклонився нахипові і вдруге спитав його:

— Чи дозволиш, господарю й отче, відчинити двері тим, що жадають?

І нахип мовчки схилив голову, а серчешме випустив підмайстрове вухо, вистрибом наблизився до нахипа, поцілував йому руку, щось прошепотів йому на ухо і повернувся на своє місце.

Підмайстри не рухалися: наче скам'яніли з піднесеними руками, притуливши їх долонями собі до тім'я. Серчешме зняв із старшого підмайстра його пештимал, тричі обмотав йому стегна тим пештималом і зв'язав вузлом кінці.

— Зачинених дверей не відчиняй, але відчинених не замикай. Мало заощаджуй, але добре їж, — пошепки приказував йому серчешме, і слова його бриніли, як заклинання, потім знов схопив його за вухо лівою рукою, нахилив йому голову, міцно ляснув долонею по шиї і відштовхнув до нахипа. Підмайстер мало не впав від несподіваного стусана, але, пригадавши накази старих майстрів, поцілував руки нахипові, своєму уста-баші і тому майстрові, який навчав його майструвати, потім відступив і став позаду всієї зграї, а вся вона ступнула крок до серчешме, а той повторив з кожним з підмайстрів ту ж саму церемонію.

Коли останнього підмайстра було підперезано пештималом, нововисвячені майстри піднесли нахипові чудового шовку на халат, а калфа-баші, чаушеві та серчешме — сукна. Потім кожен з них подарував по шапці або по парі чобіт тому майстрові, в якого він учився.

Тим часом серчешме розв'язав за одним із наметів два клунки з шовковими хусточками та величезний лантух запашного турецького мила. Він брав брусок мила, загортаву хустку і роздаровував на спогад гостям, починаючи із старіших і найповажніших.

Сонце схилялося до обрію, зникало десь за горами. Спадала спека. Дехто поспішав додому, але молодь залишалася в лісі до ранку. Запалали вогнища, кухарі взялися готувати вечерю.

Залишалася остання дія — розв'язання запон. Серчешме викликав нововисвячених до намету і там, розв'язуючи пештимали, діставав від кожного по кілька срібних грушіві, непомітно ховаючи їх у кишеню, кидав йому пештимал на плече.

Під урочистий марш повернулися молоді майстри до головного намету. Розпочалася вечеря. Радісні й безжурні, знищували вони смачний пілав та шашлик, зголоднівши на свіжому повітрі.

Сутеніло. Підмайстри розвішали на дротах барвисті ліхтарики. Здавалося, ніби в таємничій гущавині лісу розквітли величезні вогняні квіти.