Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Короткі присмерки на півдні. За півгодини чорна ніч розкинулася над землею. Низько і ясно горіли зорі, ніби заплутавшись у гіллястих буках. І так само яскраво горіли блищики на галявинах. У лісі квітли дикі орхідеї, аромати їх зливалися з подихом лаврів та кипарисів, з теребінтами, горіховим листям, полином та гірськими травами в якийсь дивний, гострий і пряний букет.
І дзюрчали струнки і нічні цвіркуни сотнями, тисячами бубонців, підвішених до гіллястих дерев.
Усю ніч не вщухала музика. Танці чергувалися із співами та розмовами. Золотими кущами палали на галявинах вогнища. Над ними кружляли величезні нічні метелики. Хтось витягнув тулуб-зурну, заспівав чабанських пісень, звучних, як гірські струмки з-під снігу, і чистих та прозорих, як льодові цівки гірських джерел.
Біля другого вогнища розповідали казки, барвисті і заплутані, як арабеск східних килимів або мозаїка старовинних мечетей. Дехто куняв. Але було так хороше, спокійно і тепло, що не хотілося додому. І втомлені лягали під наметами або просто тут на траві, підклавши під себе халат.
А молодь уже співала, підкидаючи хмизу до вогнищ і милуючись з вогняних джмелів-іскор, що тихо згасали в темряві.
За шість тижнів після ревану відчула Горпина перші болі. Вона розбудила Нур'ялі і послала його по сусідку, стару Тайфіде. Тайфіде була досвідчена повитуха. Всю ніч просиділа вона в саклі Нур'ялі, намагаючись полегшити Горпинині муки. І що гірш ставало Горпині, то самотніше й сумніше було їй на серці. До сліз хотілося почути хоч слово рідною мовою, і замість татарських вивчених слів лилися з вуст її знайомі з дитинства вигуки й голосіння.
Нур'ялі сидів у комірці, готовий з'явитися на перший поклик. Не знав він, що робити, чим допомогти, і жалість, і почуття своєї провини стискали йому серце до болю.
Наближалася громовиця. Гучнішав гуркіт грому, і раптом, спалахнувши холодним синім полум'ям, зірвався вихор. Загуркотів грім — і злива полилася на сади, на гори й на білі кубики Чабан-Таша. По рівчаках загриміли гірські потоки, волочачи уламки скель і кругляки.
А Горпина вже кричала голосно, моторошно й лунко. Нур'ялі стискав скроні руками… Чи не збігати до Каффи по італійського лікаря, якому він часто приставляв рибу? Або покликати муллу прочитати молитву?
Час минав. Ніхто його не кликав, не посилав ані до Каффи, ані до Чабан-Таша. Горпина або стогнала, або кричала щось незрозумілою степовою мовою, потім заспокоювалася і стиха схлипувала. І тільки вранці, коли зазирнув у віконце каламутний світанок, вбігла до комірки розкуйовджена Тайфіде і крикнула йому з порога заповітне слово:
— Радісна звістка! [221]
— Хто? — спитав Нур'ялі чужим, мертвим голосом.
— Світло очей твоїх — син! — відповіла бабка і звичним рухом простягла руку по подарунок. Нур'ялі мовчки сунув їй запотілу в долоні монету і кинувся до Горпини.
Вона була блідіша за маграму, якою були пов'язані її буйні чорні коси. Великі страдницькі очі глянули на нього променистим потойбічним поглядом, яким завжди дивляться поліжниці або люди, що зазирнули смерті в вічі. На блідих безкровних устах промайнула усмішка. І ледве помітним рухом вій показала вона на щось маленьке й червоне, що верещало поруч неї в пелюшках.
Нур'ялі мовчки схилився до дитини i впіймав засмаглі Горпинині пальці.
— Не займай її, Нур'ялі. Вона змучилася. Хай трішки засне, — підійшла баба і тихо вивела його з саклі.
Горпина заплющила очі. Повитуха тихенько гойдала дитину і поклала її в колиску, потім прилягла на міндер відпочити.
Тихо-тихо бум в саклі. За вікном шуміло море, наче дихав під скелями якийсь велетенський звір. У голові порожнеча. Хвилинами здавалося Горпині, ніби падає вона разом із ліжком у прірву.
Вільна. Вона вільна.
Мовчки повторювала вона це слово і не відчувала ані радості, ані полегшення. Хвилинами проймав її тіло глухий, притамований біль, відгук минулих страждань, і все було байдуже, як людині, що була на порозі смерті. І не помітила Горпина, як глибоко заснула.
Прокинулася вона аж опівдні, коли по-святковому причепурена сакля виповнилась сонцем і голосами. Навколо неї товклися жінки й дівчата з Чабан-Таша. Вони готували частування й прикрашали саклю квітами та китицями з лавра й кипарисових гілок. Помітивши, що Горпина прокинулась, вони почали віншувати її, бажаючи всього кращого їй і дитині, і кожна обдаровувала чим-небудь. Немовля лежало поруч Горпини, добре сповите в чистих пелюшках. На столі стояла тільки що спечена баклава [222], лимонний шербет, чорнослив, горіхи в меду та різні ласощі.
221
Формула, якою сповіщають батька про народження дитини. До цього додаються, коли справа йде про сина, слова: «Світло очей твоїх».
222
Баклава — пиріг з слойного тіста, перекладеного горіхами і помащеного медом. Ш е р б е т — запашне солодке питво, яке подавали навіть в таких урочистих випадках, як підписання пакту між державами.