Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Нісенітниця й те, що «один і той же твір, коли він годящий, з однаковим інтересом будуть читати і актив робітників, і актив селян». Це вже така істина, що на неї не варт було б спинятися, коли б не висовувалося отих рецептів.
І висуватимемо, бо це таки істина: коло інтересів робітників і коло інтересів селян не однакове, є між ними відміни, вражіння не однакові, ідеологія не однакова, мова не однакова — і недурно ЦК РКП в резолюції про літературну політику писав: «Переводячи молоді кадри письменників на шлях пролетарської ідеології, треба зберігати селянські образи, цю конечну передмову впливу на селян». Недурно в нас існують селянські й робітничі газети і журнали: очевидно, вони не з однаковим інтересом читаються.
Ох, ці істини! Доводиться історію Галілея пригадувати, як він сучасним йому Гукам і Коцюбам їхню істину, що земля на одному місці стоїть, ніяк поворухнути не міг. Далі трохи порозумнішали — пересвідчилися. Може, так і з «КіП'ом» буде? Підождемо, а тим часом на осінь (вересень) готуватимемо альманах ч. З, де теж темами і викладом їх себе не обмежуватимемо, бо ясно, що наші альманахи не для масового селянського вжитку та ще з ціною ДВУ[411].
Підсумки літдискусії 25/26 року[412]
весни 1925 року, на з'їздах «Гарту» й «Плуга», загострилась так звана літературна дискусія, що коріння свої має в далекому минулому і являється по суті новим етапом тих суперечок про шляхи розвитку культури на Вкраїні, що точилися між найкращими проводирями українського культурно-громадського життя ще 70 років тому (Куліш[413], Драгоманів[414], Франко, Грінченко, Л. Українка[415], М. Вороний[416]і т. д.). Початки її уважний дослідник знайде в іще сивішій старовині — в поглядах Бантиш-Каменського[417], Полетики[418] — і навіть коло тої Шведської могили[419], що неабияку ролю грає в романтичних виступах тов. Хвильового.
Не кінчилася літдискусія, певна річ, і тепер завершений лише один з етапів її тою постановою вищого органу партії, що уривки з неї наводимо ми далі. Ця постанова, насамперед, одкриває політичні пружини, що рухають на літературний герць ніби невинних диспутантів-мистців. Після цього, маємо надію, не попрікатимуть деякі читачі наш «Плужанин», як це було раніше, за те, що на «склочну гризню» відводив стільки місця і в своїх статтях намагався винайти в своїх супротивників елементи опозиційної зневіри в пролетарські сили, ухили від лінії пролетарського інтернаціоналізму й капітулянтські настрої (навіть конкретні заходи), навіяні впливами української буржуазії.
Цілий шерег відповідальніших товаришів (т.т. Чубар[420], Каганович[421], Петровський[422], Скрипник[423], Затонський[424], Гринько[425], Корнюшин[426], Рухимович[427], Хвиля[428] та інш.) своїми статтями в «Комуністі»[429] і словесними виступами різко засудили політичні ухили ваплітовців, висловлені в памфлетах тов. Хвильового, і викрили всю громадську небезпеку, що в них таїлася.
З цього, звичайно, не виходить, що ми, плужани, в усьому праві й репрезентуємо абсолютно правильну лінію. Цим ми не хвалимося, знаючи, що праця в таких складних умовах на мистецькому фронті з неусталеною досі марксистською теорією й практикою в цих справах не може бути забезпечена від помилок. Але в основному ми оказалися праві і вважаємо, що результат «склочної гризні» випав на нашу користь,— проти теорії боротьби національних культур — теорія боротьби клясової.
Але, розв'язавши оснівні принципи наших нібито «літературних» суперечок, постанова ЦК КП(б)У не розв'язала справ організаційних, показавши лише одне: т. Хвильовий з його однодумцями не можуть бути центром об'єднання українських літературних пролетарських сил, одступивши від лінії пролетарського інтернаціоналізму. «Плуг», будучи організацією революційно-селянською, теж таким центром бути не може і ніколи на це не претендував. Отже, на літфронті є галявина, порожнє місце, для справжньої масової пролетарської літорганізації. Утворення її і є нагальна чергова справа.
411
ДВУ — Державне видавництво України, засноване в Харкові 1919 р., у 1930 було перетворене на Державне видавниче об'єднання.
412
Подаємо за першодруком у 6-5 числі журналу «Плужанин» за 1926 р. Авторства в публікації безпосередньо не зазначено, однак у переліку публікацій у журналі за 1926 р. вказується, що стаття належить С. Пилипенкові.
413
Куліш Пантелеймон (1819-1897) — письменник, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.
414
Драгоманів (Драгоманов) Михайло (1841-1895) — публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський та політичний діяч.
415
Українка Леся (справжнє ім'я — Лариса Косач; 1871-1913) — поетеса, драматург і перекладач.
416
Вороний Микола (1871-1938) — один з перших українських модерністів, поет, перекладач, актор, театральний критик. Репресований.
417
Бантиш-Каменський Дмитро (1788-1850) — історик, автор одного з перших комплексних досліджень історії України.
418
Полетика Григорій (1724-1784) — політичний і культурний діяч, письменник, автор праць, присвячених історії України.
419
Шведська могила — курган під Полтавою, де поховані учасники Полтавської битви 1709 р. Асоціативно пов'язується з діяльністю гетьмана Івана Мазепи (1639-1709).
420
Чубар Влас (1891-1939) — державний і партійний діяч, голова Ради народних комісарів України (1923-1934). Репресований.
421
Каганович Лазар (1893-1991) — більшовицький діяч, генеральний секретар ЦК КП(б)У в 1925-1928 рр., запеклий противник українізації. Один з організаторів геноциду українського народу.
422
Петровський Григорій (1878-1958) — державний і політичний діяч. Нарком внутрішніх справ РСФРР (1917-1919), один зі співорганізаторів ВЧК; член Політбюро ЦК КП(б)У (1919-1938), голова ВУЦВК (1919-1938), заступник голови ЦВК СРСР (1922-1937), заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (1937— 38).
423
Скрипник Микола (1872-1933) — професійний революціонер, державний і політичний діяч. Один із засновників КП(б)У, з 1920 р. — член ЦК. У 1918 р. — завідувач відділу боротьби з контрреволюцією ВЧК у Москві. Постійно в Україні з 1920 р. — народний комісар внутрішніх справ (1921-1922), народний комісар юстиції (1922-1927), з березня 1927 до лютого 1933 р. — народний комісар освіти, а в останні місяці перед самогубством — голова Держплану та заступник голови Раднаркому УСРР. Активно виступав за впровадження українізації.
424
Затонський Володимир (1888-1938) — державний і партійний діяч, один з організаторів КП(б)У. Нарком освіти УСРР (1923; 1933 1938), у 1924-1926 рр. — голова політичного управління і член революційно-військової ради Українського Військового Округу. Репресований.
425
Гринько Григорій (1890-1938) — політичний і державний діяч. Провадив переговори з Комінтерном про визнання УПСР-боротьбистів за його єдину українську секцію. З 1920 р. член ЦК КП(б)У, народний комісар освіти УСРР (1920-1923). Перший редактор журналу «Червоний шлях». У 1923-1925 рр. — голова Державної планової комісії (Держплану) й заступник голови Раднаркому УСРР. Від 1926 р. у Москві — заступник голови Держплану СРСР (1926-1929). заступник наркома земельних справ (1929). нарком фінансів СРСР (1930-1937). Репресований.
426
Корнюшин Федір (1893-1938) — більшовицький діяч. У 1924— 1930 рр. — член ЦК КП(б)У.
427
Рухимович Мусій (1889-1939) — державний і військовий діяч. У 1918-1919 рр. — нарком військових справ Донецько-Криворізької республіки. У 1925-1931 рр. — голова Вищої Ради народного господарства УСРР, заступник голови ВРНГ СРСР, пізніше нарком шляхів і нарком оборонної промисловості СРСР. Репресований.
428
Хвиля Андрій (справжнє прізвище — Олінтер; 1898-1937) — партійний діяч, ортодоксальний критик, літературознавець. У середині 1920-х рр. керівник відділу агітації та пропаганди ЦК КП(б)У. Репресований.
429
«Комуніст» — газета ЦК КП(б)У. Виходила з 1918 по 1926 р. — російською мовою, з червня 1926 р. — українською.