Повітряний замок, що вибухнув

— Як таке можливе суто практично?

— Гарне запитання. — Едклінт злегка посміхнувся. — Ви не хотіли б почати працювати у нас?

— Нізащо в світі.

— Я жартую. Але питання цілком природне. У нас є на підозрі одна людина, але ми поки не можемо підкріпити підозру доказами.

— Послухайте, це має бути хтось, наділений адміністративними повноваженнями.

— Ми підозрюємо начальника канцелярії Альберта Шенке, — сказала Моніка Фігуерола.

— Ось ми і підійшли до першого каменя спотикання, — додав Едклінт. — Ми повідомили вам ім’я, але відомості не підкріплені документами. Як ви збираєтеся з цим учинити?

— Я не можу публікувати ім’я, не маючи документації. Якщо Шенке невинний, він подасть на «Міленіум» до суду за наклеп.

— Чудово. Значить, домовилися. Наша співпраця неможлива без взаємної довіри. Тепер ваша черга. Що є у вас?

— Три імені, — сказав Мікаель. — Перші два були членами «Клубу Залаченка» у вісімдесятих роках.

Едклінт і Фігуерола відразу насторожилися.

— Ханс фон Роттінґер і Фредрік Клінтон. Роттінґер уже помер, Клінтон зараз на пенсії, але обоє входили до найближчого оточення Залаченка.

— А третє ім’я, — попросив Едклінт.

— Телебор’ян пов’язаний з людиною на ім’я Юнас. Прізвища ми не знаємо, але нам відомо, що він входить до «Клубу Залаченка» складу дві тисячі п’ятого року. Ми навіть подумуємо, чи не він сфотографований разом з Мортенссоном біля кафе «Копакабана».

— А в якому контексті виникло ім’я Юнас?

— Лісбет Саландер проникла в комп’ютер Петера Телебор’яна, і ми маємо можливість стежити за кореспонденцією, що показує, як Телебор’ян плете змову за участю Юнаса так само, як в дев’яносто першому році робив це за участю Бйорка. Юнас дає Телебор’яну інструкції. І тепер ми підійшли до другого каменя спотикання, — сказав Мікаель, усміхаючись Едклінту. — Я можу підтвердити свої слова документально, але не можу передати вам документацію, не розкривши джерела. Вам доведеться вірити мені на слово.

В Едклінта зробився задумливий вигляд.

— Може, який-небудь колега Телебор’яна з Упсали, — припустив він. — Гаразд. Давайте почнемо з Клінтона і фон Роттінґера. Розкажіть, що вам відомо.

Голова правління Маґнус Берґшьо прийняв Еріку Берґер у себе в кабінеті, поряд із залою засідань правління. Вигляд у нього був стурбований.

— Я чув, що ви поранилися, — сказав він, показуючи на її ногу.

— Минеться, — відповіла Еріка і, прихиливши милиці до його письмового столу, всілася в крісло для відвідувачів.

— Ну, тоді добре. Еріко, ви пропрацювали у нас уже місяць, і мені хотілося б обговорити, як ідуть справи. Які у вас враження?

Я повинна поговорити з ним про «Вітавара». Але як? Коли?

— Я почала розбиратися в ситуації. Є дві сторони проблеми. З одного боку, «СМП» відчуває економічні труднощі і бюджет починає душити газету. З другого боку, в редакції «СМП» надзвичайно багато баласту.

— А позитивних сторін немає?