Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Тепер у нас з’явилася часова межа, — сказала вона. — Наша робота має бути завершена до тринадцятого липня, коли почнеться суд над Лісбет Саландер. Це означає, що у нас є трохи більше місяця. Давайте переберемо все і вирішимо, що для нас зараз найголовніше. Хто хотів би почати?
Берґлунд відкашлявся.
— Блондин, який зустрічається з Мортенссоном. Хто він?
Усі закивали. Розмова почалася.
— У нас є його фотографії, але нам невідомо, де його шукати. Оголосити його в розшук ми не можемо.
— А Гульберґ? Має існувати якась історія, яку можна розкопати. Ми знаємо, що він був у Таємній державній поліції з початку п’ятдесятих років до шістдесят четвертого року, коли створили ДПУ/Без. Потім він зникає в тіні.
Фігуерола кивнула.
— Чи можна зробити висновок про те, що «Клуб Залаченка» — це якась структура, заснована в шістдесят четвертому році, тобто задовго до появи тут Залаченка?
— Мета, мабуть, була іншою… таємна організація всередині організації.
— Це було після Веннерстрьома. Тоді всі втратили розум.
— Свого роду таємна шпигунська поліція?
— Взагалі-то за кордоном є паралелі. У США в шістдесятих роках усередині ЦРУ створили особливу групу внутрішнього нагляду. Нею керував Джеймс Англетон, і вона мало не рознесла все ЦРУ. Хлопці Англетона були фанатиками і психами — вони в кожному співробітнику ЦРУ підозрювали російського агента. В результаті діяльність ЦРУ виявилася багато в чому паралізованою.
— Це лише розмови…
— Де зберігаються давні особові справи?
— Гульберґа там немає. Я перевіряв.
— А бюджет? Адже така операція повинна якось фінансуватися.
Продовженню дискусії перешкодила перерва на ланч, а Моніка Фігуерола перепросилася і пішла в спортзал, щоб спокійно поміркувати.
Еріка Берґер, накульгуючи, з’явилася в редакції «СМП» лише ближче до ланчу. Нога боліла так сильно, що вона взагалі не могла доторкнутися ступнею до підлоги. Дострибавши до скляної клітки, вона з полегкістю опустилася на стілець. Петер Фредрікссон поглянув на неї зі свого місця за центральним столом, і Еріка жестом запросила його зайти.
— Що сталося? — спитав він.
— Я наступила на скалку склянки, і вона встромилася мені в п’ятку.
— Як невдало.
— Так. Невдало. Петере, кому-небудь приходили нові дивні повідомлення?
— Наскільки мені відомо, ні.
— Добре. Будьте насторожі. Мені треба знати, якщо довкола «СМП» відбуватиметься щось незвичайне.
— Що ви маєте на увазі?
— Боюся, що якийсь псих, який розсилає капосні повідомлення, вибрав мене на роль жертви. Тому мені треба знати, якщо ви раптом уловите, що відбувається щось дивне.
— Типу повідомлень, що їх отримала Ева Карлссон?
— Що завгодно незвичайне. Я вже отримала купу дурнуватих повідомлень, де мене звинувачують у найрізноманітніших речах і пропонують учинити зі мною різні розбещені дії.
Петер Фредрікссон спохмурнів.
— Як давно це триває?
— Два тижні. А тепер розповідайте. Що у нас буде завтра в газеті?
— Гм.
— Що означає «гм»?
— Хольм і керівник юридичної редакції стали на стежку війни.
— Он як. Чому ж?
— Через Юханнеса Фріска. Ви продовжили йому термін роботи і доручили готувати репортаж, а він не хоче розповідати про що.
— Він не має права розповідати. Це мій наказ.
— Він так і каже. Тому Хольм і керівник юридичної редакції на вас розсердилися.
— Зрозуміло. Призначте на третю годину зустріч з юридичною редакцією, і я поясню їм ситуацію.
— Хольм дуже злий…
— А я дуже зла на Хольма, так що одне врівноважує друге.
— Він такий злий, що поскаржився до правління.
Еріка підвела погляд. Дідько. Мені треба братися за Берґшьо.
— Після обіду прийде Берґшьо, він хоче з вами зустрітися. Підозрюю, що це заслуга Хольма.
— Гаразд. О котрій годині?
— О другій.
Він почав переказувати денну доповідну записку.
Під час обіду до Лісбет Саландер зайшов доктор Андерс Юнассон, і вона відставила тарілку з тушкованими овочами. Він, як завжди, провів невеликий огляд, але вона відзначила, що він перестав вкладати у свої огляди душу.
— Ти здорова, — заявив він.
— Гм. Ти повинен тут щось зробити з їжею.
— З їжею?
— Ти не можеш організувати мені піцу або щось подібне?
— На жаль. Бюджет не дозволяє.
— Я так і думала.
— Лісбет, завтра ми детально будемо обстежувати твій стан…
— Зрозуміло. А я здорова.
— Ти достатньо здорова, щоб тебе можна було перевозити у в’язницю до Стокгольма.