Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Вона кивнула.
— Я, мабуть, зміг би потягнути з переїздом ще тиждень, але мої колеги почнуть дивуватися.
— Не треба.
— Справді?
Вона кивнула.
— Я готова. Адже це рано чи пізно має статися.
Він кивнув.
— Тоді добре, — сказав Андерс Юнассон. — Я завтра дам зелене світло для транспортування. Це означає, що тебе, очевидно, майже відразу перевезуть.
Вона кивнула.
— Можливо, це станеться вже на вихідних. Керівництво лікарні не зацікавлене в тому, щоб тебе тут тримати.
— Це зрозуміло.
— Е… значить, твоя іграшка…
— Вона буде в дірці за тумбочкою коло ліжка.
Вона показала.
— Гаразд.
Вони трохи посиділи мовчки, а потім Андерс Юнассон підвівся.
— Я мушу відвідати інших пацієнтів, які більше потребують моєї допомоги.
— Дякую за все. Я твоя боржниця.
— Я просто виконував свою роботу.
— Ні. Ти зробив значно більше. Я цього не забуду.
Мікаель Блумквіст увійшов до будинку поліцейського управління через вхід з Польхемсґатан. Його зустріла Моніка Фігуерола і провела у приміщення відділу охорони конституції. У ліфті вони мовчки скоса подивились одне на одного.
— Хіба це розумно, що я показуюся в поліцейському управлінні? — спитав Мікаель. — Мене може хтось побачити, і виникнуть питання.
Моніка Фігуерола кивнула.
— Тут ми проведемо лише одну нараду. Надалі будемо зустрічатися в маленькому офісі, який ми зняли на площі Фрідхемсплан. Відділ охорони конституції — невеликий самостійний підрозділ, який нікого в ДПУ/Без не хвилює. Ми розміщені на іншому поверсі, ніж решта СЕПО.
Він кивнув Торстену Едклінту, не обмінюючись з ним рукостисканням, і привітався з двома співробітниками, що напевне входили до слідчої групи. Ті відрекомендувалися як Стефан і Андерс. Мікаель зауважив, що жодних прізвищ не називалося.
— З чого почнемо? — поцікавився Мікаель.
— Як щодо того, аби почати з кави… Моніко?
— Дякую, із задоволенням.
Мікаель відзначив, що начальник відділу охорони конституції секунду повагався, перш ніж підвестися, принести кавник і поставити його на стіл, де вже були приготовані філіжанки. Торстен Едклінт, мабуть, гадав, що каву подаватиме Моніка Фігуерола. Мікаель також помітив, що Едклінт посміхнувся про себе, і розцінив це як добрий знак. Потім Едклінт посерйознішав.
— Чесно кажучи, я не знаю, як бути в такій ситуації. Напевне, присутність журналіста на робочій нараді в Службі державної безпеки — річ унікальна. Те, про що ми зараз будемо говорити, багато в чому є секретними відомостями.
— Військові таємниці мене не цікавлять. Мене цікавить «Клуб Залаченка».
— Але нам необхідно знайти певний баланс. По-перше, присутні тут співробітники не повинні називатися у вашій статті на ім’я.
— Гаразд.
Едклінт поглянув на Мікаеля Блумквіста здивовано.
— По-друге, ви не повинні розмовляти з ким-небудь із співробітників, окрім мене і Моніки Фігуероли. Що можна вам розповідати, вирішуємо ми.
— Якщо у вас довгий перелік вимог, вам слід було зачитати його вчора.
— Вчора я не встиг усе продумати.
— Тоді я вам дещо відкрию. Це, мабуть, перший і останній раз у моїй професійній кар’єрі, коли я повідомлятиму поліції зміст неопублікованого матеріалу. Отож, якщо скористатися вашими словами… чесно кажучи, я не знаю, як бути в такій ситуації.
За столом запала недовга мовчанка.
— Можливо, нам…
— А що, коли…
Едклінт з Монікою Фігуеролою заговорили хором, і обоє замовкли.
— Мені потрібний «Клуб Залаченка». Ви хочете висунути звинувачення «Клубу Залаченка». Тож і дотримуймось цього, — запропонував Мікаель.
Едклінт кивнув.
— Що у вас є?
Едклінт пояснив, що накопали Моніка Фігуерола та її хлопці, і показав фотографію Еверта Гульберґа разом з полковником-шпигуном Стіґом Веннерстрьомом.
— Чудово. Я хочу копію цієї фотографії.
— Вона в архіві видавництва «Олен & Окерлунд», — сказала Моніка Фігуерола.
— Вона на столі переді мною. З текстом на зворотному боці, — заперечив Мікаель.
— Гаразд. Дайте йому копію, — розпорядився Едклінт.
— Це означає, що Залаченка вбила «Секція».
— Вбивство і самогубство вчинила людина, що вмирає від раку. Гульберґ поки живий, але лікарі дають йому максимум кілька тижнів. У нього після спроби самогубства такі ушкодження головного мозку, що він уже в принципі овоч.
— Саме він ніс основну відповідальність за Залаченка, коли той перебіг до Швеції.